Ця війна докорінно змінила життя кожного з нас... Жорстока, кривава, нелюдська боротьба за право бути незалежними.
Незламні сини і дочки України нині стоять на захисті Батьківщини і твердо переконані:
«Якщо ворог прийшов відібрати рай,
Я його затягну за собою в пекло!"
Ми ж благаємо їх повернутися живими та впевнені у якнайшвидшій перемозі!
Роботи виконали студенти Національного університету "Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка" спеціальностей «Архітектура та містобудування» та «Образотворче мистецтво, декоративне мистецтво, реставрація».
Ми обов'язково переможемо!
ПІДТРИМКА ТВОРЧОСТІ:
карта: 5457 0825 0429 2538
🎙️ www.buymeacoffee.com/artemloik
Сторінки в соціальних мережах:
instagram: artemloik?igshi...
facebook: / loik1989
telegram: t.me/artemloikofficial
Замовити нову збірку віршів «Моя війна 2» можна, написавши на пошту loikzbirka@gmail.com.
Текст:
Небо на тебе лютує, - не заступи за межу,
хай я тебе не врятую, - я тебе не залишу…
Сонце заходить за обрій, - не зігріва від дощу,
але повтрюю вкотре - я тебе не відпущу…
Тільки якщо ти палаєш - Бог помічає свічу,
хай ти мене проклинаєш - я тебе перехрещу!
Ніч перекреслює слово - не заступи за межу…
Вірю побачимось знову - я тебе не залишу!
Очі на тата підійме син,
є та мета, та відніме сил,
є що сказати, - немає слів,
плакати час - та немає сліз!
Ти поясини йому що і як,
тільки після, не тисни, яким був я…
Син забився за тебе, мов цуценя,
та прошу тебе тільки не зупиняй…
Мені час іти та я стою завмер,
не дивись так на мене я ще не вмер!
Я сказав не «прощай», а «до зустрічі»
твоя віра не дасть злу задуть свічі,
а тому дивись лише на мене так,
мовби не на війну я іду, а так…
Тільки лиш по дорозі
бездушному зомбі, якщо ти не проти, піджарю танк!
Небо на тебе лютує, - не заступи за межу,
хай я тебе не врятую, - я тебе не залишу…
Сонце заходить за обрій, - не зігріва від дощу,
але повтрюю вкотре - я тебе не відпущу…
Мила, щоб в теплі твої обійми
знов повернутись - в руці обійма.
Бог один знає навіщо спускає
на голови вільні постійні війни.
А може це люди, які рабами
по сусідству мовчали, кнути горбами
тримали, - сил дали рукам тирану,
сину, не загасити рокам ту рану!
Тільки до ніжних твоїх долонь
згоден склонитися у полон,
я б із радістю скинув свій патронташ
та Аполлон покидає наш Вавілон…
Ти мене тим мене памятай,
я прийду із поетом в його куплеті,
якщо ворог прийшов відібрати рай,
я його затягну за собою в пекло!