Мараль такая: толькі тады зажывеш шчасьліва, калі маскоўская імпэрыя разваліцца! Гэта актуальна ЗАЎСЁДЫ!

Такой же страшный голод, с каннибализмом и большим процентом погибших, был у нас в Молдове в 47-ом году. Российское государство, как правоприемник СССР, должно признать эти преступления, попросить прощения и предложить компенсации потерпевшим, включая своих граждан, которых тоже морили голодом. Так поступило бы нормальное государство. А что мы видим на самом деле? Реабилитация Сталина, подавление Мемориала, убийства и репрессии. Те давние события важны для нас, так как они - наше общее горе. Мы не должны замалчивать их, наоборот, вспоминать, чтить память погибших и никогда больше не допускать подобного.

Бабушка рассказывала про голод на Черниговщине...если цветы, варили кожу, траву, красные зибирали все, прадед мешок зерна закопал на посев, они нашли отобрали его сослали в Сибирь, страшное время... нету хуже власли красных полицаев и чикистов...

Калі быў маленькі, мне на мае капрызы паказалі грубку на якой засталіся сляды ад зубоў братоў і сясцёр майго дзядулі, яны з голаду грызлі гліну i цэглу каб паесці, гэта было трыццаць кіламетраў ад Менску, тады ў маёй прабабкі з голаду памерла пяцёра дзетак 🙏🕯. Прайшло больш за пяцьдзесят гадоў, а я так і не змог запамятаваць таго уражання, той жах, які ўбачыў ад гэтых слядоў дзіцячых зубоў на грубцы....

As a Lithuanian, I appreciate being the same folk as Belorussians. Brothers and sisters, rise up.

А моих предков большевики "спасли" от голодомора. Мы из Тутэйшых, Полешуки Микашевицкие, хоть и Пинская Шляхта. Сначала нас за мир для России отдали полякам - первый раз спасли от голодомора в составе Польши. Потом в 39-м одного деда - польского офицера-кавалериста спасли: расстреляли без суда и следствия, другой с войском польским драпанул в Венгрию. Третий, мастер на спичечной фабрике, получил 25 лет ГУЛАГа, т.е. опять избежал голодомора на 24,5 года пока не реабилитировали. Ну а четвёртый брат, мой дед - был санитаром на санстанции, поэтому его забрали сразу в Красную армию: он один знал названия и способ применения польских и немецких препаратов от чесотки и вшей, а это была главная проблема нашей освободительной вшивой армии.

Щоріч запалюю свічку зі шклянкою води та крайкою хліба поруч на підвіконні. За можливости ще їду до пам'ятника жертвам Голодомору зі свічкою та горщиком зерна. Ніколи не забуду, ніколи не пробачу. Пам'ятаю всі розповіди прабабці.

Дякую вам, пані Катерина. Нажаль, моїх предків ця страшна сторінка радянської окупації теж торкнулась. Один мій прадід був розстріляний - він був директором школи в Чернігові. Другий прадід - помер від голоду в своїй хаті разом з більшою частиною своєї сім'ї. Третій - мусив два рази втікати, інакше або Сибір, або розстріл, або смерть від голоду. Доля четвертого мені невідома. І зараз ми воюємо, щоб такого на нашій землі не чинив жоден окупант.

Свята правда, що тільки там не буде голодомору, де людина має зброю і може захиститися громадою.

Ва ўкраінскага пісьменніка Васіля Баркі ёсць вельмі страшны раман пра Галадамор «Жоўты князь», калі я яго прачытаў, у мяне мурашкі па скуры пайшлі. Мяне злуе, што камуністаў не судзілі як нацыстаў. А цяпер у нас зноў вайна з маскавітамі. Я дагэтуль злуюся на ўкраінскіх гнід, якія замест барацьбы з бальшавікамі ў 1917-1921 гадах сядзелі і чакалі савецкую ўладу. І атрымаў Галадамор. Ва Ўкраіне такія гніды яшчэ ёсьць такія гніды ўніклівыя (лічаць, што жыць можна пры любой уладзе). Гісторыя іх не навучыла.

Мама з Лагойского району. Згадувала про голод. Голод був ц під час війни і після. Згадувала скпжені воші і золотуху від гододу. Це від недостачі їжі в дітей утворюється жирна товста шкіра на голові. З якої тече сукровиця,під нею воші вигризали шкіру ....мало від туберкульозу непомерла восьмилітня дитина. Від голоду. Багаті рідко хворіють на туберкульоз. Згадувала,як батька сім'ї з трьох дітей,бідних,оголосила влада кулаком і вивезла його до Сибіру. Зима,холод,дров нема. Жінка з трьома маленькими лежали на холодній печі під простиню- навіть одіяла,одяг було забрано владою.....

Білорусів ніхто так не зрозуміє як українці. Білоруси, ви не росіяни, ви - окрема нація з багатшою історією та культурою ніж болотяна Московія. Будь ласка будьте білорусами, не забувайте хто ви, заради своїх дітей. Не продавайтесь Московії, бо це стане початком кінця білоруської нації.

Дзякуй, Кацярына,за апавед....Як заужды❤

Так воно і було. Мою сім'ю це зачепило...

Дякую😊. Дуже приємно, чути від панночки слова підтримки Українському народові ❤

Дзякуй пані Кацярына за цікавы і патрэбны выпуск. Жыве Беларусь!

Не забуваємо... Пам'ятаємо... Дякуємо за етер. Разом до Перемоги !!!

Слава Україні! Жыве Беларусь!

Дякую за нагадування про жахливі сторінки нашої і вашої трагедії... Бо вже багато хто забув , а є такі що й знати не бажають...

Це найжахливіша сторінка нашої історії, нажаль вона пройшла і через мою сімью

Бацька (1940г.н) ўсё жыццё ўспамінаў шаўморы -дранікі з мерзлай бульбы.Гэты пры тым,што быў ён з глухой вёскі ў Аршанскім раёне.Вакол лес,ягады,грыбы,карова была,дзед на палутарцы працаваў ды выменьваў малако на хлеб у Воршы.Мама(1937 г.н.) была са Случчыны.Дзед загінуў на вайне,іх засталося ў бабулі чацвёра.Радаваліся,калі мухі ў суп трапляліся.Іх не выкідвалі - з'ядалі...

Така гарна, мелодійна мова в бєларусов.Дякую пані Катерина за ашу небайдужість до ганебних історичних фактів,які совєти перекрутили,та не визнають.

"Ми ті, що відродились з попелища. І наше синьожовте полотнище Полоще свіжий вітер,молодий. Україна переможе !

У нас від голоду загинуло не 4 000 000, а вдвічі більше. Дякую за тяжку, але таку необхідну, пам'ять.

пані Кацярына, дзякуй за патрэбную інфармацыю!

Лічу, што вельмі дарэчна, што падымаюць гэткія тэмы якія на жаль ня вельмі вядомыя (ці ня маюць папулярнасьці) ў нашым грамадзтве праз палітыку якую праводзяць прамаскоўскія "ўлады"! Хай беларусы бачаць хто быў і ёсьць наш вораг! Жыве Беларусь ⚪🔴⚪🇺🇦🇵🇱

Дзякуй за сапраўдную гісторыю пра галадамор у Беларусі, вельмі цікава было паслухаць

Так. Мае прадзеды не ваявалі, бо ніхто не дажыў да вайны. Але дакладна ведаю, што адзін памер ад язвы страўніку. А ў дзядоў, нейкім цудам выжыўшых, самымі галоўнымі успамінамі пра дзяцінства былі не немцы, а тое, як елі кару дрэў і як пасля гэтага немагчыма схадзіць у туалет.

Дякую, пані Катерино за Вашу працю🙌Волосся дибки

ДЯКУЮ!!! СЛУХАЛА І ПЛАКАЛА !!!З ВАШОГО ДОЗВОЛУ , Я ВІЗЬМУ ВАШІ СЛОВА про те ,що з 2022 року поряд з свічкою Пам'яті жертв Голодомору в Україні в деяких вікнах ще й автомат стоїть ... бо голоду і гвалту не буде тільки там люди можуть себе захистити " ... Казку " Мішечок гарбузового насіння " , я створила до 90 річчя Голодомору. Це історія моєї бабусі.Слава Богу ,не така фатальна , які розповідали тут ви .Тому я наважилась її написати ,як казку для дорослих та дітей . Це одна з мільонів історій голодомору....ukposts.info/have/v-deo/f3Z3pYCRhGdklo0.htmlsi=OmFiJLjQM8QNtgWu

Боже,Боже!!Який жах.Це для мене тяжка новина.Слухала не відриваючись.Дякую щиро і дуже за прозріння

Коли думаю про жахіття голодомору, про свідчення людей, часто не можу втриматись від сліз. Пам'ятаймо про цю історію, про загиблих - про дітей і жінок, пам'ятаймо вічно поки ми живі.

І, канечне, дзякуй вялікі Кацярыне і ўсёй камандзе Будзьма беларусамі за выдатную працу! Жыве Беларусь!

Жах поўны!!! Нічога не скажаш!😢😢😢

Цяжка такое слухаць. Але гэта частка гісторыі і маёй сям’і. Дзякуй за выпуск❤

😢 В тридцять другому дідо мій зумів сховати два мішки зерна за селом. А жорна в хаті були. Їх тоді так і не знайшли мисливці за п'ятьма колосками. Бачили, що всі живі. Півсела в зимі вже від голоду померли, а мої живі всі були. Тільки прабаба, мама дідова, на покуті лежала в одежі празниковій і вмирала тяжко. І все ніяк не могла Богові душу віддати. А мисливці ходили двором. Ходили зі щупами, протикали ними мерзлу землю, долівку глиняну в хаті, як орли хижі поклювали. Діда до сільради водили на допити, до району возили. Дід лише руками покаліченими розводив. "Не знаю чим живемо, панове комуністи. Самі бачите нема нічого. Божим духом тримаємось". Діда били і відпускали. Він приходив додому, баба просто в дворі коло криниці змивала з нього кров і запирала в холодний воді одежу. А дід ішов до хати, падав перед покутям, хрестився до ікон пучками, переламаними в дверях кабінету слідчого НКВД і шепотів тихо: "Мамо, Христом Богом прошу і молю вас: не віддавайте Богові душу! Бо, як віддасте свою підуть..." то і наші за вами А прабаба лежала жовта, як свічка воскова. І душа все хотіла скрапнути з неї і вогника життя загасити. І прабабі давно вже не до життя було. Ще весною тридцять другого їй і ряст не цвів, і журавлі в осінні засвіти її кликали. І прабабі боліло і пекло в грудях вже від тої свічки життєвої, бо догоряла вона, розливалася воском гарячим попід ребрами, розтікалась і палила всередині все. А як лелеки восени летіли над хатою, то баба чорно кричала за ними і просила птахів забрати її з собою до Ирію. Але дідо брав її висохлу руку, цілував чорну від праці долоню і молився. Не до образів, до матері молився: "Мамо, змилуйтеся! Ще поживіть до весни, до зеленого..." І прабаба жила. Чіплялась очима невидючими за надію, душею за віру трималась, а серцем за любов. І жила. Бо під прабабою, там на покуті, жорна оці були сховані. На них дідо з бабою вночі, прицвяхувавши до віконної рами грубу верету, напотемки, без каганця, без посвіту терли по кілька жмень того прихованого зерна. Прабаба моя дожила до осені тридцять третього. На затірці з того борошна, що в жорнах схованих терлося, та на дідових молитвах. Аж тоді стали в колгоспі видавати окраєць хліба за трудодень. Дідо приніс його додому, розкраяв на всіх порівну і перший шматочок підніс прабабі до губ. Вона цілувала його, вдихала його запах і всміхалась, всміхалась... Так і померла, дихаючи тим гіркуватим духом глевкого казенного хліба. Дідо їй і домовину з обрізків колгоспних дощок витесав, і перкалем білим оббив всередині. Дідо з бабою самі матір на цвинтар віднесли. Ішли через село, дідо в головах тримав домовину, баба B ногах. А під труною мій малий тато з сестрами йшли і підтримували знизу. Голова колгоспу казав, що негоже аби родина покійницю несла та щоб за труну діти трималися. Бо всі з хати повмирають скоро. Але дідо вважав, що прабаба смерть їхню в порозі зупинила. І вже нічого злого не станеться. Дідо вже потім розказав батькові, що не дав нікому нести домовину, бо важка вона була. Там під подушкою, під головою в прабаби жорна були. Дідо їх на цвинтарі вийняв і прикопав у могилі. Як відчував, що сорок сьомому році вони знову закрутяться... А тоді річка настала. Людська річка... Повінь. О! Як тоді, після Голоду ці води полились! Наче десь греблю прорвало. В кожне село, в кожну спустошену голодом хату, затікала каламуть російської глибинки. Переселенці. Зозулине поріддя. - Чому ж - зозулине? спитала Оксана. - Люди, як люди... - Росія... Як зозуля яйця підкидає свої до чужих гнізд і пташки іноді й гинуть, годуючи її пташенят, так і Росія заселяє відвойовані землі своїми дітками. І наш люд гине. Бо зозулята викидають його з родинного гнізда, замордовують працею і виморюють голодом. Зозулятам багато треба. Все треба. Все, що є і ще більше... Більше... Більше!.. Автор: Дзвінка Торохтушко із книги "Благовіщення"

Дзякуй вялікі за вельмі цікавую інфармацыю пра гэту тэму, з задавальненнем паслухаў

Голодомор в Украине, был в: 1926, 1932-1933, 1946 годах, только 1932-1933, по оценкам демографов погибло от 4 до 7,5 миллионов человек. До сих пор не все страны мира признают Голодомор- Геноцидом. А уже совершают новый Геноцид

Такий самий Голодомор влаштували совєти і українцям

Дякую, пані Катерино, за вашу роботу. Тримаймося

Дзякуй пані. Кацярына. Зразумела, што катамі народаў былі імі і засталіся і сьведчаньне тому. Украіна.

А я плачу...😢

Дуже дякую Вам, що підіймаєте таку тему, неможливо дивитися без сліз. Совкодрочерам би це бачити. Ви розкішна!!! Бажаю здоров'я Вам і Вашим дітям!!!

«…Браты мае, мужыкі родныя. З-пад шыбеніцы маскоўскай прыходзіць мне да вас пісаці, і, можа, раз астатні. Горка пакінуць зямельку родную і цябе, дарагі мой народзе. Грудзі застогнуць, забаліць сэрца, - но не жаль згінуць за тваю праўду… Няма ш, браткі, большага шчасця на гэтым свеце, як калі чалавек у галаве мае розум і науку… Но як дзень з ноччу не ходзіць разам, так не ідзе разам наука праўдзіва з няволяй маскоўскай. Дапокуль яна ў нас будзе, у нас нічога не будзе, не будзе праўды, багацтва і ніякай наукі, - адно намі, як скацінай, варочаць будуць не для дабра, но на пагібель нашу… Бо я табе з-пад шыбеніцы кажу, Народзе, што тагды толькі зажывеш шчасліва, калі над табою Маскаля ўжэ не будзе. Твой слуга Яська-гаспадар з-пад Вільні»

Мої батьки рзповідали про страшні випадки під час голодомору на Нікопольщині!!!!!! Дкую за розповідь.

Смотрела ваш выпуск и аж мурашки по коже, как это все страшно и кажется чем-то нереальным в наше время. Моя бабушка тоже застала это время, когда она рассказывала у меня слезы текли....

Людажэры і людажэрская ўлада,так было і так есць.Жудасьць.

"Толькі" 25 тысяч. Як параўнаць з Галадаморам ва Украіне й Расеі... Статыстычная памылка. Але ж... Не таму, што мала забралі, а таму што ў беларусаў забіраць не было чаго. Хіба што лебяду. Кару, грыбы, рыбу з ракі, карэнні, аер (сам еў, таксама з галадухі)...

Аж сльози на очі навернулися. Дзякуй вялікі, шаноўныя беларусы!

Большое спасибо что вы рассказали об этом. Это трагедия каснулась нашей семьи из Гомельщиеы. Знали мы только из рассказов деда. Всегда удивлялись что ни кто ни когда не говорил о голодоморе в Белоруси.

Дзякую,Кацярына,як заўсёды-цікава і дужа эмоцый…Такога не павінна паўтарыцца знову!🙏😢🤍❤️🤍

Дякую пані,Катерина, за просвітницьку діяльність!

Дякую пані Катерино, за Ваш випуск і за Вашу громадську позицію. Дозволю тільки зробити маленьке уточнення, що, звичайно, ніяк не знижує цінності Вашого оповідання: в Україні День пам’яті жертв голодомору не завжди 25 листопада - він відзначається у 4-ту суботу листопада, отже, може припадати і на інші числа. Ще раз дякую за Ваш випуск і за цикл "Трызуб і Пагоня". Жыве Беларусь!

Дві найстарші сестри-близнючки моєї мами 1929-го року народження, не пережили голод, брат 31-го року вижив. Наступну дитину бабуся народила за 10 років, 22 червня 1941-го. Через три хати, батьки з"їли дитину, за декілька днів їх вивезли, і доля їх невідома. Голод 1946-47-го для родини пройшов без втрат. Ніколи знову!

Голодомор це найжахливіша сторінка в українській історії,нестерпний біль який назавжди з нашим народом!😢

Как ни странно, но моих бабушек от Голодомора спасло раскулачивание. В 1929 году прадеда признали кулаком, остальных членами семьи кулака и с Украины отправили на Урал.

Якая цяжкая тэма😢. Але ж трэба ведаць.

лайк ставити на цю тему завжди важко, але розголос має бути, бо про голодомор в Україні всюди говорять, а за Білорусь чомусь - мало кажуть, дякую за це!

Хтось хоче ще "триидиного брацтва" з "вяликай расеей"?? Дякую Пані за правильну та потрібну тему. Ця історія має бути викарбована в камені на всіх кордонах з одичалою зграєю! Живе й Слава!

💔💔💔😭😭😭

😭😭😭😭😭 Слухати не можу ....

Дякую, без сліз слухати неможливо....

Живе Белорусь! И да храни Вас Господь!... ✌✌✌

Шмат цікавага для сябе даведаўся пра гэту тэму, дзякуй вялікі за аповед

Дякуємо вам! Суспільство повинно все це знати! Мурахи по шкірі

Всё это было и может опять повториться, но нас призывають забыть нашу трагическую и кровавую историю времён Советского Союза.

Велике дякую, така інформація дуже важлива, бо досі навіть серед молоді (особливо росіянців) багато любителів радянського союзу

Очень важное и страшное видео.

Дзякуй вялікі за сапраўдную гісторыю па гэтай тэме, вельмі цікава было паслухаць.

Пам'ятаю як дідусь нам, діточкам тоді ще мені було менше ніж п'ять років про голод. Як кору їли, чоботи варили А ми малі не розуміли того, бо малі та дурні були. А прабабця шикала на нього , щоб не розповідав та не страшив онуків.

Про свічку і автомат - гарно сказано

Калі я пісаў ЗНО у маім варыянце было пяць пытанняў пра Галадамор ва Украіне і Беларусі. Цяпер, падчас прагляду гэтага роліка,я ўспомніў што тры з ніх былі яшчэ і з ілюстрацыямі з менавіта гэтых дакументаў

Дзякуй вялікі за аповед, вельмі цікава было паслухаць пра гэту тэму

"8 чэрвеня 1933 г. сакратар ЦК КП(б)Б Мікалай Гікала і старшыня СНК БССР Мікалай Галадзед атрымалі сакрэтны ліст з Нараўлянскага раёна. Непісьменная пісулька на беларускай мове, у якой мясцовыя кіраўнікі скардзіліся на страшэнны голад у сваім раёне: “На гэтых днях (2 чэрвеня) меў мейсца з рада вон выходзячы факт: гр. в. Ціхін (Акопскага сельсавету) Сікорская ноччу зарэзала свайго 9-гадовага дзіцяці. Частку ўнутранасцей пасьпела паесьці, назаўтра ўтопіла другога дзіцяці і памерла сама ад істошчэньня”. Такі жудасны факт прыводзілі нараўлянскія начальнікі і слёзна заканчвалі сваё пасланне: “Без сур’ёзнай дапамогі рэспубліканскага цэнтру абысціся не зможам”. "Такое ж бядотнае становішча было і ў суседнім Ельскім раёне, аб чым чэкісты рапартавалі ў Менск. У 200 сем’ях з 250 аднаасобных гаспадарак дзеці і дарослыя апухлі ад голаду, за два месяцы з-за схуднення памерла 20 чалавек. “Аднаасобнік хутара Рэдзька Калодзей Мікіта, каб не бачыць пакуты галоднай сям’і, запёр у хаце жонку і трох малалетніх дзяцей, забіў наглуха дзверы і вокны, пасля чаго сам некуды знік. Жонка і двое дзяцей Калодзея ўжо памерлі, аднаго малога выратавалі суседзі. У в.Меляшковічы ўдава Ціханава Ульяна з голаду кінула траіх дзяцей і сышла няведама куды”, - прыводзілі жудасныя прыклады чэкісты. На Гомельшчыну з Менска выехала спецыяльная камісія для праверкі фактаў. 21 чэрвеня Бюро ЦК КП(б)Б занесла ў пратакол: у Ельскім і Нараўлянскім раёнах мор закрануў да 60 працэнтаў насельніцтва. Людзі ядуць не толькі “ліпавае лісце, верас, мох і мякіну, а ў некаторых гаспадарках нават катоў, сабак і конскую падаль”. Сталічныя таварышы вымушаны былі прызнаць факт канібалізму: “У в. Акопы… жонка бедняка, пайшоўшага на працу ў горад, вярнулася дадому і знайшла свайго сына Валодзю мёртвым, адрэзала ногі дзіцяці і зварыла са шчаўем. Паела шчаўя сама і пакарміла другое дзіцянё. Назаўтра памерла сама і другое дзіцё”.

Дякуємо за дорогу згадку про сумні роки😢

Грустно это все, но всё равно продолжаем.

Дякую пані Катерино, було таке. Моя бабка про це розповідала, бо її мати здала вїї в сиротинець, щоб дитина з голоду не померла, а сама прабабка померла разом з чоловіком з голоду.

Вельми дякую Вам пані Катерина! За висвітлення подій 1932-33рр.

Ще "закон про 5 колосків"... за жменю зерна з поля могли посадити на 10 років.. або розстріл. При цьому колоски вважалися вкраденими даже якщо після збору урожаю були підібрані на пустому полі. І с бульбою - теж саме. З будь чим що виросло на державній землі. І голодні діти вдома нікого не розчулювали.

Мой прадзед з Чарнігаўскай вобласці, у часы голада змаглі падкупіць салдатаў (патрулявалі па Дняпры, каб не збягалі ўкраінцы ў БССР) і перабрацца на беларускі бераг у Брагінскі раён, у вёске цэлы канец называўся Задняпроўскі. Моцнага голада на беларускім бацэ не было, але быў моцны голад пасля вайны - елі перамёрзшую дробную бульбу, якая на палях пазастпвалася. Па маме дзяды з заходняй Беларусі, у іх голаду ні ў 30я, ні пасля вайны не было, тым больш што амаль да сярэдзіны 50х на сваей зямлі гаспадарылі, хоць і пры Польшчы жылі бедна - хлеб толькі раз ў тыдзень пяклі ў нядзелю, але ж не галадалі.

Дякую за нагадування. Родина моєї мами втекла з Беларусі на початку 30-х років, мама говорила, що рятувалися від голоду. Мамі тоді було десь рочків 4-5, вона розповідала як в день перед виїздом вони ходили прощатися із сусідами, і сусідка дала їй щось подібне на булочку, але там не було ані грама борошна... і взагалі вона була не їстівною.

У мене й досі мороз по шкірі від розповідей задокументованих на папері. Моя бабуся розповідала про голод сорокових років, як прабабуся врятувала її і двох сестричок її від смерті, здавши малих у дитячий будинок на заході України, бо там ще видавали дітям хліб в годували завареною рідкою крупою. Тітка моя 37 року народження теж розповідала такі страшні речі, в які дитині у 85 році було важко повірити. Але зараз, відчувши на власному сьогоденні що таке війна московії проти України розумієш, що все це триває й досі, методи ті ж самі і ті хто роблять геноцид народів ті ж самі(просто їхні діти в онуки). Дякую вам пані Катерина за вашу неймовірну просвітницьку роботу і виголошення істини і правди, яку завжди нищили московити. Нічого так не хочу, аби український народ і білоруський народ врешті очистилися від московської прокази.

Дзякуй вялікі!

тяжелая тема...не миновал глодомор и нас

Страшно...

Дзякуй, Кацярына. Нажаль так, калі такі сусед побач, то без аўтамата ніяк... Жыве Беларусь, Слава Украіне, хутчэйшага распаду расіі!

Звалити на фашистів. А вони то ось де, спочатку були в СРСР, а теперь у рфії. Ненависть до народів України та частково Білорусі нікуди не поділась. Російський історик Понасенков , що не підлизує владі, теж багато чого викопав з архівів. І там теж смута. Але цього ніколи не признають руські.

🕯️🥺🙏

Некоторые пишут, что во Второй Польской республике был кризис, он был экономический. Экономические кризисы случаются каждые 20 лет (последний был в 2007 году), была бедность, но не было чумы голода, которая унесла бы жизни миллионов людей, как это было в Советской Украине. Человек всегда найдет еду, если он свободен. Вызывать голод в почве Украины - это все равно, что исчерпать песок в Сахаре.

Амерыканцы строили Днепрагэс, шмат сталелитэйных заводау, а з ими Сталин различвауся зернем, таму и зрабиу галадамор.

дякую за розповідь Колись дивлячись про голодомор читала коментарі і взнала що і в Латвії Казахстані такий же був період Ми з Галичини Бабця розповідала що з 11 дітей 5 вижило Їли лободу кропиву а також мали схований мішок картоплі то лушпиня ховали а по пару картоплинок варили Ніде не було котів псів щурів і то там то сям пропадали діти А одного разу вона з братом спасли сусідську дівчину яку замітили що зайшла до сусідів у хату і довго не виходила А там її вже душили Страшні часи

Наші архіви доступні

Дзякуй Кацярына🕯️🙏

Дзякуй 😔🕯

Дякую, пані Катерино, за освітлення найстрашнішого в нашій історії. Крім цих двох голодоморів був ще один 1921-1923 в південних областях. Причиною були посуха і продразвьорстка. Бабуся розказувала, як на Вінниччинні намагались зібрати допомогу півдню. Їм того не дозволили, погрожували засланнями, а активістів арештували. До голодомору 32-33, казала покійна бабуся, картоплю вирощували, як городину, зовсім трошки. Вирощували, жито, пшеницю, овес, просо... І тільки після голодомору картопля стала основною культурою на городі. Зі слів старих, вони вірили, що білорусів менше мордували і катували голодом бо в них була картопля. Крім українців і білорусів жах совєтів відчули на собі і казахи. І їх безжально знищували голодом. Посадили намертво в голгоспи напівкочівний народ, який жив скотарством. Тварини вимерли, люди помирали від голоду. Прокляття на голови і ідеологів, виконавців і всіх їх нащадків! До речі, бабуля , казали, що діти наволочей, що розкуркулювали їх родину закінчили дуже кепсько. Стогін болю і відчаю і прокляття стояли над Україною. Ви молодці, ви крутезні. Продовжуйте розвивати білоруський контент. Натхенння вам. Слава Україні! Жыве Беларусь!

Навіщо субтитри? Все зрозуміло на 100%

Бясконца ўдзячна!!!🤗

Необходим нюрбергский трибунал над большевизмом ( рашизмом)

Пра барысаўскі галодны бунт ёсць успаміны аднаго эмігранта, што пасля тых падзей з Мінску прыехалі "красаўцы" і расстралялі каля дзвюх тысяч чалавек. Проста рандомна на вуліцах пахапалі абы каго і расстралялі, каб астатнія баяліся.

Дякую пані Катерині за правдиві історичні події. Живе Беларусь! Слава Україні! P.s. гарна зачіска..........привіт з Хорватії!❤