30 років у професії. Колись думав дотягнути до 25 й поставити крапку. Але телебачення настільки втягує творчістю й можливостями, що робиш крок уперед, що піти, й три назад, щоби залишитися.
30 років тому, 3 квітня 1994 року, Юрій Кресак відзняв мій перший стенд-ап. Тоді на студії «Скатеб» готували сюжет про національні меншини в Луцьку для програми Віктора Ковальчука «Відображення». Телебачення було наче окремим світом, куди занурюєшся надовго.
І справді це можливості - побачити світ, та хоча би свою рідну Волинь, вдихнути чистого лісового повітря, настояного на озерних і річкових водах, пізнати давні звичаї, доторкнутися до старовинної волинської архітектури, поспілкуватися з багатьма цікавими людьми - і простими, і відомими, супроводжувати всіх Президентів і багатьох Прем’єрів та побачити те, що ніколи не потрапить в інформаційні випуски тощо.
У 80-х-90-х відома людина, яка йде вулицею, а найчастіше - Хрещатиком, і яку бачиш лише в екрані, здавалася якось недосяжною. Йде Олександр Сафонов ранковим Києвом, а через годину-другу вже читає випуск «Новин». І через багато років, коли знайомишся з такими особистостями, розумієш, що вони такі ж прості, як інші, або геть непрості, хоча останніх траплялося значно менше. Просто ці видні на екрані люди досягли своїм талантом, здібностями, працею впізнаваності, яку тоді ще сприймали зовсім не так, як тепер. Диктори, скажімо, були еталоном знання української мови, співаків чекали в концертах і передачах, і зустріти колись, наприкінці 80-х у луцькому ЦУМі Тараса Петриненка з Тетяною Горобець та гуртом «Гроно» було схожим до сну. Коли бачиш екранну сторону відомої людини, часто хочеться відчути ще й повсякденну її суть, бо це теж якоюсь мірою грань професії.
І, як виявилося, усе було можливим. Ця колекція автографів - лише маленька частина того, що збереглося. Це відгомін багатьох зустрічей, спілкувань, інтерв’ю. Усі ці люди більше або менше пройшли через моє життя. Ці автографи справжні, не копійовані, так би мовити, авторські. Не про всіх людей відомо, що з ними, когось точно вже немає, а з кимось підтримуєш контакти й досі.
Нова ера змінила телебачення, змінила його структуру, подачу, сприйняття, виробництво, підходи. Але ніколи не змінити пам’яті, прожитих років, слідів-автографів як маленької сторінки своєї особистої історії.