Я тільки 50 перших днів війни жила як впо. Бачили б ви, як я поверталася. Що в душі творилося. Готова була впасти і землю рідну цілувати. Як я побачила понівечену рідну землю... ніби це моє тіло понівечили... Ніколи раніше я б не могла подумати, як я люблю свій дім, свою рідну землю. Бідні люди. Як я співчуваю Вам!

Мы жили с мамой и дочкой два первых месяца войны в Польше в семье. Нас приняли очень тепло. Сейчас мы вернулись домой и до сих пор с огромной благодарностью вспоминаем семью Агнешки Орловской. До сих пор они нам периодически звонят и интересуются как мы.

Очень тяжело быть беженцем.это в первую очередь языковый барьер,.Нас приютила Швеция .СпасиБо шведам за всё. Быстрей бы домой Моя родина Донецк ( нас 7, Я ,дочь и 5 детей).Пусть благословит Господь каждого, кто нам помогает.

Люди!!! Оставайтесь людьми, будьласка!!!!!мы должны объединяться, а не розьединяться!!!! Так буде все Укратна!!!!💛💙

Бідні моі люди, як же вам важко , скільки горя вам випало пережити . Перемішане життя. Люблю вас усіх, обнімаю вас, не сердяться один на одного, простіть що не так

С языком действительно проблема😕 Отдельные люди думают что могут мне делать замечания по поводу языка, в то время как я остаюсь в стране и не еду за границу, работаю там куда переехала и оказываю помощь тем кто нуждается. Я учу украинский язык и стараюсь на нём говорить, на сколько для меня это возможно. Хочу сказать большое спасибо тем кто мне помог и помогает адаптироваться вновь прибывающим.🤗🤗🤗❤️

Ми теж ВПО з Харківщини , зараз на Полтавщині , люди чудові , ми ні на що не жаліємося , а ось чиновники як і всюди , ті що " з короною на голові " мерзоти як і в нас , решта нормальні доброзичливі люди.

Я из Харькова.Грады,самолёты, в обстрелы,погреб/2 на 2,где мы были в шестером, метро,холодный пол,много страха и слёз. До сих пор плохо сплю,головная боль,остался страх от резкого стука,чего либо.Но я не об этом.Мы уехали в Чехию с дочкой.Много хорошего,люди встречались понимающие.Но были и те,которые смотрели на тебя/а чего ты сюда приехала.....Было всего.Согласна с психологом/тот кто через это не прошёл -не поймёт. Мы приехали домой,слава богу целое жилье. До сих пор обстреливают. Но мы дома.НО ДРУГИЕ ,КОТОРЫЕ ЧЕРЕЗ ЭТО НЕ ПРОШЛИ.НЕ ПОЙМУТ,МОГУТ СОЧУВСТВОВАТЬ,ЖАЛЕТЬ,НО НЕ ПОЙМУТ. Надо в ЭТОМ быть.Вчера с дочкой проехались на район /Салтовки, вы не представляете что там делаеться,это спальный был район,там жило не одна сотня людей и нет ни одного целого дома/это многоитажки .Мы ходили часа 2 в этом районе и я не могла успокоиться от слёз. Смотрела на эти развалины, снесенные от взрывов балконы,этажи,забитые фанерой окна.И за каждым окном была жизнь,смех детей,любовь,ссоры жизнь.И ничего этого нет,уже нет.И давайте смотреть правде в глаза,нас люди ,через это не прошедшие, живя в комфорте и тишине-нас не поймут....Никогда не поймут.И хочу сказать,русский язык тут не причём. Это у нас в голове.Я дома и вокруг меня разговаривают на разных языках и проходят через этот ужас ,страдают,люди говорящие на разных языках,в то числе и на русском.И пусть задумаються те ,которые думают по другому.А мы ХАРЬКОВЧАНЕ, где много русскоязычных ,закрываем своей грудью, то что стоит позади нас.

Ми теж переселенці і дуже дякую тім людям які прийняли нас які оформляли нам усі справки. Нам звонять як є допомога цікавляться як ми живемо. Дуже всім їм вдячна дуже вдячні школі в яку ходить моя онука.Слава Богу що є у нас де можна спокійно спать

Моя мама як біженка зупинилась в Одесі. Дуже гарне ставлення місцевих жителів! Дуже вдячна одеситам за розуміння, співчуття, допомогу , людяність!!!! Всім, всім одеситам величезна подяка і низький уклін!

Дівчинко,мила,тримайся! В тебе є для кого жити,ти молода,красива,все налагодиться з часом!

Війна-- це дуже страшно і дуже боляче! Боляче і страшно всім, але найважче тим, хто щось або когось втратив! Нам, хто живуть в своєму місті чи в селі в своєму дому , важко зрозуміти тих, хто втратив все!!! Але нам треба, якби не було важко, підтримувати і допомагати одне одному!! Ми все витримаємо, ми сильні і ми разом!!! Я вірю в Україну, в її народ, в її вільне майбутнє!!!

Держись, Настенька! Мы - из Мариуполя, Левый берег, потеряли тоже все... А главное - возраст. Когда тебе за 60...

Очень сильный негатив к беженцам появляется из-за таких вот соседок, которые ведут себя так, как-будто принимающая сторона им что-то должна...

Дуже позитивна жінка,дай Бог їй здоров'я і повернутися до рідного міста!

Ми всі українці, маємо підтримувати один одного, де б ми не були, ставитись з розумінням і повагою один до одного, ми один народ, діти однієї землі. Все буде добре, тримаймося мої любі)

Якl теплiкоментарi💛💙. Очень жалко и сочувствую этой девочке, такое пережить. Желаю ей и её семье, стать ещё сильнее и чтобы у неё ещё лучше устроиламь жизнь, чем была до войны!!!!

Невозможно без слез слушать эту историю, сколько боли пережила эта молодая женщина, очень хочется верить в то, что время вылечит , но ведь впереди неизвестность , вот в чем самая большая проблема. Пусть Господь хранит героиню и ее дочь.

Ми переселенці з Харкова . Живемо в Полтаві. Полтавчани чудові люди . Ми вдячні їм за їх турботу про нас . Ми любимо вас. Хороші спогади ,тільки хороші.

Милосердя і терпимість для всіх: і ВПО і тим, хто приймає ВПО. Негатив створюємо самі собі. Завжди пам'ятаймо, що надші думки і бажання створюють наше життя. Про що думаємо, так і живемо. Людей губить злість ненависть, жадібність і заздрість.

Слухаю і плачу...тримаймося, всі ми українці і допомагаймо один одному. Переможемо.

Боже, як то страшно, скільки життів покалічених, серце розривається від болю за людей, які бачили цю проклятущу війну, пережили все страхіття. Люди добрі будьмо людьми, ставмося по людськи одне до одного, з розумінням, з повагою.Ми повинні доказати світу, що ми дійсно сильна нація.Наші хлопці на передовій за нас кладуть свої життя, не для того, щоб ми доказували хто правіший.

Дякую за цей ролік. Я з Маріуполя. Багато з нас, рятуючись, поїхало з рідного міста, хтось з різних причин залишився. Я відчуваю, що не можу спілкуватися у соціальних мережах із тими, хто зараз в окупації і змирився із таким станом, хто ладен сказати: "То нехай краще так..., аніж знову вогонь..." Я не можу пробачити тих сусідів і колег, які у душі були частиною "руського міру" і знаходять пояснення діям рф . Проблема поділу українців з деокупованих територій Донбасу на "свій- чужий" після перемоги буде гострою, тому хотілося б висвітлення цієї теми у наступних відео.

ГОсподи, допоможи пройти через усі страждання і випробуваня Українцям.

Правильно поднятая тема!!! Чаще об этом надо освещать, показывать!!!

А жіночці бажаю всього найкращого. Хай її життя знову заграє яскравими барвами щастя.

Мы потеряли всё и понять нас может только человек побывавший на нашем месте!!! Сытый голодному не верит!

Так шкода цю дівчину. Така молода і стільки горя в її очах, голосі .... Боже, бережи наших людей по всій землі, де би вони не були,дай їм сили жити, жити і повернутися на рідну землю. Так ,зараз важко кожному, хтось втратив сина, чоловіка, будинок, руку ,маму... Господи милосердний, дай нам сили все , що ти даєш нам, винести і пережити.

Люди милі,як болить душа за всіх,хто постраждав!Всі регіони є частинками великої країни,люди є різні в кожному з них.Зараз такий тяжкий час для всіх нас,сама намагаюсь проявляти чуйність і доброту попри стереотипи звідкіля хто.Намагаюсь переосмислити і дивитись з інших точок зору,стараюсь стати лояльнішою і терпимішою.Підтрика і доброта зараз наші головні цінності.У нас усіх велика біда, єднаймось, братаймося.Важкі часи народжують сильну націю.Разом будемо долати горе.💙💛

Шкода,але у нас обмаль кризових психологів...Дай ,Бог,нам усім сил,здоров'я та терпіння вистояти до Перемоги !

Наше суспільство дуже травмоване, особливо ті, які бачили війну. Співчуваю всім, потрібен час, щоб рани загоїлися і душевні рани також🙏🙏🙏🙏

Дай Боже, усім нам терпіння, порозуміння, мудрості зрозуміти один одного та вибачити/сь🙏🙏🙏💞🇺🇦 Переможемо разом! Сильні разом! Кращі разом!💙💛 Дякую усім, хто допомагає,як може💓 Дякую усім, хто в найважчі моменти свого життя знайшов сили прийняти допомогу гідно🙌🙏❤️‍🩹

Дуже гостра проблема. Зустрілася з людьми з числа ВПО, які вдячно прийняли допомогу і сьогодні стали повноправними членами громади. А є переселенці, які завжди незадоволені тим, що ми готові їм запропонувати, висловлюють претензії, звинувачують, вимагають того, що ми дати просто не в змозі. Але це дуже залежить від особистості конкретної людини.

Зранена, але така добра душа у пані з Волновахи. У рідному краю і небо блакитніше і трава зеленіша. Я нині в Польщі , така туга за Києвом, за людьми, за знайомими вулицями, за сміхом діток на майданчиках, за гомоном у затишних кав’ярнях - просто за мирним життям, яким ми жили ДО…. Тримаймося любі мої , рідні люди… ми маємо пройти гідно цей іспит……на людяність . Слава ЗСУ , слава Україні 🇺🇦❤️

В будинок моєї покійної мами я запросила сім'ю переселенців. Ніякої оплати за житло з них не беру. Двічі бачились. Не набридаю.Дуже приємні люди. Мої сусіди і родичі допомагали і допомагають при потребі, не нав'язуючись.... НІЯКИХ ПРОБЛЕМ НЕ ВИНИКЛО ні у мене, ні в сусідів І, сподіваюся, НЕ ВИНИКНЕ. ЖИТИМУТЬ, ДОКИ НЕ МАТИМУТЬ СВОЄ ЖИТЛО. МИ ОДИН НАРОД. А ще скажу: спробуйте себе поставити на їх місце. Діти є діти: скрізь жуйки наліплять...Треба стежити, але знову ж : поставте себе на місце переселенців... І переселенцям: не дистанціюйтесь, не ставайте в позу чи жертви, чи ображеної людини,чи...спробуйте порозумітись: ворогів щодо переселенців з-поміж нас нема, то виникла ненависть до усього російського.... А кому не до серця українське осердя, то формула без ворожнечі: у Росію. Сподіваюсь, ми зцілимо свої душі, зрозуміємо одне одного, а також навчимося жити в одному державному домі з взаємопідтримки!

Дуже шкода людей,адже їх позбавили всього,що вони мали.Як би ми не старались їх зрозуміти і допомогти,вони хочуть мати свій куток,свій дім,в якому був їх побут. Війна -страшенне зло,яке поламало життя мільйонам.Але ,якщо ти живий,то треба йти далі.

У моєї мами в сусідстві біженці.Я правда не знаю звідки ,та це не важливо.Всі сусіди до них дуже гарно гарно відносяться,і вони добром віддячують.Спокою,розуміння та миру нам.

Ні, я таких випадків не зустрічала. Ми їх(ВПО) усіх любимо. Ми їх підтримуємо і співчуваємо. Вони чудові люди. Їхні дітки ходять до нас на гуртки, вони дуже хороші. Ці люди приходять плести сітки, щодня, вони завжди разом, вони знають українську мову, вони розмовляють з акцентом, але вони молодці, великі молодці!!!

Очень понравилось видео, так как сейчас это актуально, нас много переселенцев, пришлось уехать в разные места, жить в непривычных условиях и контактировать с людьми, со многим мериться, будем верить и надеяться на лучшее

Ми з Ізюмського Харківської.Пробули під обстрілами 83 дні,доки з'явилась можливість виїхати.На найманих машинах за свої кошти з 3 собаками і 9 котами. На нашому шляху і по сьогодні траплялись добрі і гарні люди.Дякуємо всім. Але той хто не був на війні, не зрозуміє нас ніколи.

Це треба пережити і це дуже важко.Всі вийшли із зони комфорту.Потрібно навчитись прощати тихо,без слів .А переселенцям не потрібно себе жаліти і розраховувати,що тебе пожаліють.У всіх горе . Життя не почнеш жити спочатку,потрібно продовжувати скільки тобі обміряно.Мовне питання надумане і не потрібно його розгойдувати.Людям і так важко.

Я тоже живу не дома.Наш поселок закритий ,туда никого не пускают.Его практически нет.Ни одного целого дома.Жители поселка виехали кто куда.Ми общаемся между собой,и все ждут окончания войни,все хотим домой,хотя понимаем приезжать то собственно не к чему,и сто будет с нами ми не знаем.Я плачу каждий день.Я хочу домой.

В мене вдома жили переселенці 2 місяці ми дуже добре товаришували потрібно поважати один одного

Ничого поганого не можу сказати про жінок. А ось чоловіки, яки, вибачаюсь, як собаки, сцуть на кожному вуглі дома... лаються матом и́ кидаються при кожному зауваженні битися з жинками - це вкрай неприємна поведінка!! Вони не їдуть захищати свій дім зі зброєю, вони паразитують. И́ ставлення до них адекватне негативне.

Мої щирі співчуття.ядуже сподіваюсь,що там де не прилітало дуже мало таких людей,яким був би ваш біль пустим місцем. Все-таки наші люди в більшості співчутливий та стараеться хоч чимсь допомогти тим хто кинув розбомблена домівки і своеї життя внаслідок війни.я сама почуваласьби незатишно,якби доля мене закинула вінше місце

Господи донечка дай тобі сили пережити все це.Бережи себе.

Господи дай сили,волі тим людям витримати таке горе 🙏🙏🙏❤️❤️❤️

До ця дорога не обіжайся на людей прощай ми всі такий стрес маємо страшний ми тобі будемо допомагати.

Всем тяжело и всем страшно... Який жах !!!

В первую очередь нужно везде вести себя как человек и относиться к чужому имуществу как своему, часть людей вела себя как поросята, поэтому нужно быть везде человеком, а не только у себя дома.

Дай Бог кожному з нас мати Бога в серці і тоді буде і порозуміння і любов один до одного.🙏🙏🙏🙏

Я викладаю німецьку мову українським біженцям в Німеччині. В групі 20 чоловік. Всі розмовляють російською мовою. Я з неохотою погодилась на роботу з російськомовною групою. Викладала росіянам в далекому минулому німецьку мову. Це були науковці : зверхні, наглуваті, завжди шукали помилки в інших людей, переконані в тому , що вони пуп землі, хоча втекли з Росії. Це було в 90-х роках . А тут знову російськомовні. Але через тиждень викладання я дуже змінила свою думку про своїх учнів. Я відчула таку близькість до них, спорідненість і неймовірне зізнання в тому, що ми одного менталітету. Це були українці, мої милі , любі українці: на уроки приходили вчасно, не скаржились на проблеми, а старались побороти їх. Звичайно, я допомагала їм, чим могла. Але вони цього не вимагали. Мене вразила їхня вдячність за уроки, їх прагнення досконало вивчити мову, знайти роботу і їхній гумор. Про війну ми не говорили на уроках, я раділа кожній посмішці на їх обличчі. Я теж вдячна цим людям, бо вони дали мені зрозуміти, що між нами українцями є енергетичний зв'зок, де б ми не проживали і якого Росії ніколи не подолати.

Українці … попри все ( жвачки на стінах та інше ..) допомагаємо одне одному ..підтримуємо одне одного ,й стримуємо всі свої негативні ємоціі!!!!!!!! Дякую

Мій досвід: коли ми повернулися додому в Київську обл. то до нашого будинку заселилися впо з Донецької обл. Вони постійно палили в мене під вікном, пили пиво. Але в мене язик не повернувся їм щось навіть сказати. Тому що я теж була ВПО і розумію як важко жити в чужому середовищі, без свого житла, речей і в повній невідомості. Тому дивіться через призму любові і теплоти на все. І головне бачити людину! Теж ситуація була жінка прийшла до озера, я помітила її важкий духовний стан сльози(( Вона палила і ми ні слова їй не сказали. Але прийшов чоловік і вчепився до неї за паління. Так палити це не ок. Але якщо в людина знаходиться в такому важкому стані хіба варто її проганяти за паління.

Без різниці на який мові людина спілкується, головне що вона остається людиною. З переселенцями треба працювати психологам, людям які їх приютили і надали свою допомогу, велика буде вдячність від Господа Бога.

Всі люди різні,навіть ті,що з однієї вулиці,це постійна соціальна проблема.Але треба бути скромнішими.Без гонору.

Не переживайте вы на каком языке разговаривать. Я живу в Австрии и до сих пор помогаю украинским беженцам, я знаю Украинский язык и общаемся мы и на Украинском и на русском. Главное оставаться людьми и помогать друг другу в это тяжёлое время!💙💛💙💛

Я не була свідком поганого ставлення до ВПО. Та розумію, що якби гарно не приймали, рідний дім ніщо не замінить... Співчуваю людям в яких війна забирає найдорожче😭😭😭🙏🙏🙏

Як же це важко-так жити! Ніби чекаєш, коли життя справжнє почнеться. Згодна з тим, що порозумітися майже неможливо. Нас особисто у Львові прийняли добре, намагалися навіть російською говорити. Але ми їх довго не няпрягали-поїхали далі

Война показала кто есть кто. Оказалость,что много дерьмеца в людях,как внутри семей так и вобщем в громадах. Мать еле выехала из под оккупации ко мне в Запорожье,пугается любых громких звуков. Снимаем квартиру в панельке с неадекватами сверху - орут, бегают по квартире как слоны и в 6 утра и в 10 вечера и в тревогу и в обстрелы, и в будни и в выходные.Как-то поднялся сказал чтобы потише вели себя - сказали едьте домой в оккупацию и там командуйте,а тут вы никто. И после этого,оскорбившись за замечание - стали ещё больше бегать и тарабанить по стенам(людям 60+). Казалось бы - прифронтовой город,все должны всё понимать, но нет - быдлота на быдлоте. Не нужно проявлений сочувствия, просто ведите себя адекватно.Одна агрессия и неадекватность к ВПО.

Не розумію цього. У нас, якщо люди поводяться, як люди, то їм ніхто і слова не скаже. В нас теж є внутрішньо переміщенні. Дехто живе там, де їм надала влада, дехто самі винаймають житло і живуть в одному дворі із господарями, і ніде не чути про конфлікти. Он не далекі сусіди моєї мами також приймають біженців. Поважна пара із собачкою. І нічим не вирізняються з-поміж місцевих. Так само ходять на спацер, так само вітаються з незнайомими по дорозі ( у нас так прийнято). І так само є своїми, нашими українцями.

З обох боків конфлікту треба залишатись ЛЮДЬМИ. Дуже важливий ролік у такий важкий час для нашої країни. Я вдячна людям , які надають допомогу

Погоджуюсь із всіма порадами у відео. Важливо зрозуміти хоч тепер - « де закінчується мова, там закінчується країна». Героїня репортажу це зрозуміла і розмовляє вже українською, бо власні страждання привели до першопричини. Я знаю вона повернеться в Волноваху і знову матиме своє гсподарство і 5авто і щасливу сім‘ю на власній землі!❤

Я теж була впо. Жила з онучками на Закарпатті в школі Великої Копані. Дуже вдячна людям, котрі нас зустріли і допомагали нам. З дітьми і дорослими працювала психолог, вчителі школи, весь персонал. Створили для впо всі умови для життя. Директор школи жила в школі і була з нами і вдень, і вночі. Ми назавжди запам'ятаємо їх подарунки на Пасху і Державні Празники за участю дітей. Я тільки там зрозуміла, що таке для нас День Вишиванки. Нажаль, в таких умовах починаєш розуміти те, на що не було часу раніше. Я дуже вдячна їм. Вони намагались вгамувати той біль, з яким ми приїхали. В такій ситуації треба навчитись миритись з тими, хто в такій же ситуації живе поруч з тобою.

Є люди вдячні і є нахаби. В критичній ситуації суть кожної людини очевидна, як на долоні. Хочеться, щоб добро завжди перемагало зло. Як би кожен постарався хоч трохи зробитт то у собі, то було б добре. Тримаймося! 💞🇺🇦💞🇺🇦💞

Дійсно, зрозуміти нас, тих, хто пережив пекло, неможливо. Я також хочу додому в Маріуполь, хоча сама з Донбасу. Вже двічі війна змінила, зламала моє життя. Громада, де ми мешкаємо на Волині, чудова. Я всім вдячна, така підтримка, доброта .. А от викладачка української мови університету в Луцьку, на помилку моєї доньки сказала таку фразу, від якої боляче досі моїй дитині...."Справжній українець так би не сказав"!!! Тобто ми несправжні... А українською мовою ми спілкувалися ще коли жили в Маріуполі. Отака прикрість.

Молодым не так страшно у них есть самое главное молодость ,а вот пожилым это страшно

У нас в городе много ВПО,у меня много этих клиентов...не могу спокойно на них смотреть... Ком в горле и слезы,как их жаль,душа болит. Люди потеряли жизнь... Вони втратили себе...це така біль,дуже шкода їх,особливо дітей...

Я також ВПО, щиро вдячна людям, які нас приймають, Божого благословення усій Рівненській громаді, МИРУ 🙏- Україні!

Анастасіє, тримайтеся. Згідна з кожним вашим словом. Головне- ви живі і неушкоджені. У вас залишився найдорожчий скарб - донечка. В нашому місті теж перебувають ВПО, але більшість із них нахабні і напищені, таке враження,що вони на відпочинок приїхали. І тільки одиниці людяні. З приводу бар'єру мовлення теж згідна.

Так, про це потрібно говорити. Людям дуже потрібна психологічна допомога. Люди втратили рідних, домівки, минуле стабільне захищене життя. І ще більша знадобиться нашим захисникам після перемоги, бо вони постійно у стресі і великому.

Дуже важлива тема,яка потребує продовження!

ОПІКИ ГОСПОДА ВАМ РІДНЕНЬКІ... СИЛ ВИТРИМКИ ЗДОРОВ'Я ДУШЕВНОГО СПОКОЮ.....🙏😥😥😥😥😥😥

Какая прелесть ,увидела жительницу села в котором я проживала до войны,была потрясена такой трогательной историей.Странно почему не прижилась то нигде,может из сумок у коллег воровала на каждой работе,а может назанималась крупных сумм ,прикрываясь детьми и не повозвращала долги,да ещё масса разных может.Мне жаль психику людей , с которомыми она оказалась по соседству !

Господи захисти переселенців.🙏🙏🙏🇺🇦🇺🇦🇺🇦

Людина,яка живить себе думкою, що їй найгірше від усіх, не зможе нормально жити , куди б вона не поїхала. Неправда, що люди не співчувають і не переймаються чужим болем. Але ті хто має дім, не винні в тому, що хтось лишився без нього.

Любі мої Українці,терпіння вам і Божого благословіння.

Дякую, здоров'я вам усім і Господнього Благословення.

Є люди яким співчуваєш і допомогає, щиро. Це було зі мною. Серце просто щемить . А є такі нахабні, що готовий розірвати. Бо ми їм винні. Ні чого ми ні кому не винні. І дай Бог , щоб вони це зрозуміли.

Та навіть, якби ти пішла в своєму місті до подруги пожити, через пару днів, ти би захотіла додому. 45 років я живу за 300 км від своєї батьківської хати, а поїдеш у відпустку і побудеш днів 10 і хочеться до себе у своє гніздо де ти живеш, де виросли твої діти, а це під час такої страшної війни, дуже тяжко. Але тримайтесь, все буде добре, ми все здолаєм з божою допомогою.

Анастасія ТРИМАЙТЕСЬ Ви повинніні вижити вистояти ВИ МАМА у Вас донечка дай Вам Боже сил і здоровья

Я з Харкова. Зараз в Польщі. Поляки нас не ображають. Я їм дуже за це вдячна. Тримайся, дівчинко. Ти сильна, ти впораєшся, ще все життя попереду. Подивись ,яка гарна в тебе донечка. Щасти вам.

Доки в нас будуть "Елітні" Західні регіони, нічого не зміниться. Не можна приймати людей, які втратили все і відноситися до них як до багна на своєму взутті. Інколи хочеться зібрати їх, посадити у потяг Львів-Запоріжжя і показати що відбувається там, звідки їдуть ці люди. Хоча я думаю їх це не змінить

Я із західної України ми зараз приймаємо переселенців у нас живуть люди з Краматорська все добре розмовляють вони російською мовою у нас немає ніяких проблем з ними . Вони також хочуть додому хоча як приїхали зразу то хотіли купити щось тут на заході ,а тепер кажуть що уже заскучали і хочуть додому.

Спасибо за такую полезную познавательную передачу.Можно еще подключить священников разных конфеций и может это покажется не совсем уместным но нужны нотки народного юмора.

Ми переїхали з окупації в Черкаси. Не стикалася з негативним відношенням до нас. Всі спілкувалися з розумінням ситуації. Але тебе всеодно накриває. Я плакала два місяці просто кожен день. Мене могло довести до сліз будь що . Навіть фраза перекаря про те, що треба жити одним днем. І радіти життю. А ти не можеш радіти. Розумієш, що добре те, що вибралися, що разом , що живі... та емоційно все одно дуже складно...

Не заставляйте насильно учить украинский В стрессовых ситуациях мозг не в состоянии начинать учить ничего нового И не наслаждайтесь своим превосходством украиноязычные Мы русскоязычные такие же украинцы и на востоке Украины язык отличается от западного

Сколько людей, столько и конфликтных ситуаций. Они разные и индивидуальные и решать их должны обе стороны конфликта между собой и обязательно с психологами.

РІДНЕНЬКІ ВИ НАШІ!!! ЯКІ Ж ВИ ДОРОГІ!!

Шановний, не ВПО, а БІЖЕНЦІ!!! Бігли від бомб і снарядів в чому були, рятуючи себе і дітей! Часто за великі гроші вивозили знайомі! А держава тільки пропонує: виїзджайте з окупованих територій." А як, за який кошт їх це не хвилює! І як "виживають" на тих територіях старі,хворі, немічні люди без пенсій і гуманітарної допомоги нікого не хвилює!...А тим більше, якщо назначили дві операції,а лікарів немає,... Так що, шановний, БІЖЕНЦІ !!! Вони і в Африці БІЖЕНЦІ !!! А ВПО - то зовсім інше: то організовано ДЕРЖАВОЮ, БЕЗКОШТОВНО, (культурно і ввічливо)......

Настя,тримайся.Не зважай на сторонніх.Нам всім важко зараз,але в тебе донечка.Ми все переживемо,рідна!

Треба таке відео про ВПО побільше крутити на телебаченні

Моя донька живе в Дніпрі і вона сама ще на початку війни вирішила взяти до себе родину переселенців з Лисичанська.І от вони вже майже рік живуть в одному будинку разом.Я думаю, що в них також душа болить за домівкою,але також я думаю що в моєї доньки дуже велике і добре серце,бо не кожна сім'я так може зробити,в мене багато знайомих які мають можливість взяти людей до себе,але ж не хочуть,бо кажуть " не можуть жити разом з чужими людьми."

Хай Бог береже і захищає 🙏. Як це страшно😭

Люди залишайтеся завжди і всюди Людьми і все буде гаразд!!! Любіть і поважайте людей поряд ❤❤❤

Такі інструкції треба робити кожен день на центральних каналах телебачення, та роздруковувати як оголошення на білбордах, на всіх вокзалах і громадських приймальнях, поліклініках тощо. Теж пропоную ВПО ОЗВУЧУВАТИ ПОВНІСТЮ як внутрішньо переміщена особа.

Мы из Луганска, уже 9 лет впо. С 14 года Полтава, потом Киев, сейчас Италия. Везде к нам относились и относятся с пониманием. За это время приобрели большое количество друзей. Но везде мы принимаем условия жизни куда прибыли.

Я теж ВПО з Лисичанська. Багато читаю, як наші переселенці бідкаються і всіх звинувачують. Хочу сказати важливу річ: якщо хочете доброго відношення, то самі спілкуйтесь по-доброму з іншими людьми. Переселенці 2014 року не мали таких пільг,як ми тепер. Кожен турбувався про себе сам!!! Наразі помилки минулого були враховані, і всі переселенці мають кращий стан,ніж в 2014. Тому не потрібно вести себе,як нерозумне дитя- « ви мені зобов‘язані!» мати повагу до людей,які нас прийняли, піклуються, допомагають. Вчіть українську хоча б на початковому рівні, а не хизуйтесь своєю російською. Як це так жити в Україні все життя і не розуміти простих слів ввічливості? Бо не хотіли і далі не збираються вивчати! Гарних людей більше, коли сам добрий, як і всюди. Люди різні! Я дуже вдячна і тим, хто оформляв наші справи при переїзді, і людям, які мене приймали, і односельцям і містянам, де приходилось жити! Тому і не впадаю в депресію, чекаю Перемоги, яка все розставить на свої місця! Слава Україні! Слава нашим ЗСУ! Дякую усім, хто провадить дії по фінансовій допомозі , гуманітарній, волонтерській і нашим захисникам! Будьте терплячі і людяні! Все буде добре!

Милосердия и терпения ВСЕМ НАМ. Все войны заканчиваются МИРОМ!Наши защитники воюют за свободу народа и земли Украинской.Зачем в такое тяжёлое время разжигать внутреннии проблемы,помогать врагу.Будте терпимее и благодарны за то что ЖИВЫ!!!

Бідні люди ,що їм прийшлось пережити , Не будьте нелюдами, допомогайте друг другу. Допомогайте не тільки людям але й животним , вони теж потребують допомоги..