Сьогоднішній випуск не про якусь одну подію. Вирішив зачепити кілька тих, які в нас надто мало висвітлені й належно не прокоментовані. Вони не найголовніші й не найвизначальніші. Але за кожною криється певна тенденція. Достатньо детально їх розібрав у відповідних сюжетах. А тут хіба перерахую, про що йдеться у пропонованому вам записі. Почав з того, що для мене має зараз центральне значення - це продовження судилища над Червінським. Уже ввечері суддя Шевченківського суду столиці виносить доволі несподівану ухвалу, не задовільнивши клопотання прокурорів і зеленої опи та маленького мстивого наполєончика. Ні, термін тримання під вартою таки продовжили, але на незначні 15 днів, що викликає певне нерозуміння мотивів та мети такого рішення. У адвокатів стримані надії на краще. Я також хочу в це вірити, але побоююся дуже підлого варіанту - зняти відповідальність за завідомо неправосудні рішення із київських суддів та етапувати самого пана Романа й його справу до Кропивницького…
Друга історія - це явний треш. Як тільки появилася надія, що республіканці в США можуть дати необхідну кількість голосів за проєкт на підтримку України, а спікер Джонсон трошки пом’якшив позицію, завгосп-Єрмак проштовхує явно замовне інтерв’ю в Politico Europe (там легше проштовхувати замовні матеріали, що вже раніше опа робила), в якому зверхнім тоном повчає Трампа. А ще в цьому некоректному опусі вставляє донос про «сепаратні переговори Джонсона з нашим Зе. Це, щоб неодмінно зреагували… Там не тільки цей треш. Про всі загрози такої гопницької «дипломатії» тут окремий сюжет.
Третя історія ніби й позитивна - про чергову доброчинність для наших військових від Порошенка. Але й тут не без гіркоти. Бо допомагати нашим військовим - це для зеленої влади особливо важкий злочин і палиці в колеса гарантовані. Підсолодити цю історію про перешкоди для добрих справ вирішив невеликим розбором отого лозунгу «Ми йдемо», який, схоже, стане тепер маркерним у діяльності Порошенка. В тому числі і в політичній. Про це також декілька роздумів.
Ну й на останок дозволю собі трохи зловтіхи - чомусь усі затяті критикани Порошенка врешті виявляються держзрадниками або розкрадачами. Декого Зе це також стосується, але ще не зараз. Тут історія негідника, про якого всі вже забули, а дарма… Це такий собі Оніщенко. Колись у москві його призначили бути головним шельмувальником Порошенка, аж доки не піднарядився дехто Міхо. А от співучасниками злочинів стали добре відомі нам Наєм і Лєщєнко. Суд присудив Оніщенку 15 років ув’язнення. Поки заочно - нашому кривосуддю нині навіть явних терористів не видають. Тож, є сподівання, що свій вирок вислухає пізніше й разом із тими двома своїми подільниками.
Отакий підбір новин вирішив сьогодні для вас прокоментувати. А поки дякую за ваші перегляди, запрошую підписуватися на мої канали в ютюб і телеграм та прошу про поширення, рекомендації, коментарі і вподобайки.