Українська народна казка про язикату Хвеську.
Языката Хвеська
Нема гірше од того чоловіка, що не вміє язика за зубами вдержати. А найбільше лихо з жінками. Тільки що почує, зараз уже й задзвонила по всьому селу: «Ой кумасю ріднесенька, що я чула! Та тільки глядіть, нікому не кажіть, бо це таке, що нікому й знати не можна, я це вам тільки...» І почала! А кума почула та другій кумі, а та - третій, а третя - п'ятій - десятій, і ото вже всі про те знають, чого не треба нікому знати.
От були собі чоловік і жінка, Петро і Хвеська. І гарна б жінка була Хвеська, усім гарна, та тільки на язик швидка. Що не скаже їй чоловік, усе своїм довгим язиком розплеще. Просто хоч нічого їй не кажи! Уже її чоловік і прохав, і вмовляв, і сердився - нічого не помага!
От раз поїхав Петро орати та й виорав гроші, скарб. А було це ще за панщини. І дума він: «Як довідається економ, то відніме. А довідається неминуче, бо від Хвеськи не сховаєшся, вона по всьому селу рознесе. Що його робити?»
Ото взяв він ті гроші, привіз їх додому, заховав, а жінці нічого не каже. На другий день Петро купив на базарі бубликів та зайця застреленого, а вертаючись з базару, привернув до річки та витяг з верші рибу, а зайця положив у вершу.Тоді рибу ту одніс у ліс і порозкидав попід кущами, а ті бублики взяв та й почіпляв на одній груші, що на краю лісу стояла. Тоді вертається додому, пообідали з жінкою, от він і каже їй:
- Жінко, а ходімо в ліс, пошукаємо, чи не притхнулась там риба, то позбираємо!
- Що це ти, чоловіче, здурів, чи що? Хіба ж таки буває у лісі риба?
- Авжеж, буває, здається, сьогодні ліс притхнувся, то ми й назбираємо риби. Ось ходім лиш!
Хвеська не вірить, а все ж пішла. Приходить у ліс, коли так: то під тим, то під тим кущем лежить риба.
- А що, Хвесько? Не казав я тобі?
- Оце диво!
- Ну, добре, ходім до річки, чи не піймався часом заєць у вершу!
- Тю на тебе, чоловіче! Чи ти не здурів? - каже Хвеська.- Де ж таки видано, щоб зайці у верші ловились?
Пішли... Виходять на узлісся, аж стоїть груша, і на ній бубликів рясно - аж віти гнуться.
Хвеська кричить:
- Чоловіче, чоловіче! Чи бачиш? Бублики на груші!
- Та бачу,- каже чоловік,- то що?
А то, мабуть, бублейна хмара йшла та й зачепила ліс, оце й зосталися бублики.
Струсили, ідуть до річки. Витяг чоловік вершу, аж у ній заєць.
- Ох ти ж моя ненько! - аж скрикнула Хвеська.-
Ото позабирали та й пішли. Приходить додому, жінка й почала:
- І що то, чоловіче, за день такий! І родилась, і хрестилась, такого дня не бачила: риба в лісі, заєць у верші, бублики на груші!
- Це ще нічого,- каже Петро.- От що диво, я сьогодні й гроші знайшов.
- А де ж вони, чоловіче?
- Та ось! - Дістає чоловік знайдений скарб.
- Отепер же, чоловіче, будемо ми багаті!
- Будемо,- каже чоловік,- та не дуже, бо як пан довідається, то зараз же одніме. Гляди ж, жінко, не кажи, а то буде нам лихо.
- Добре,- каже,- нікому в світі не скажу.
Ото вже надвечір чути галас, гомін на селі.
- Чоловіче, що таке?
- Та то,- каже чоловік,- наш пан вкрав ковбаси, то тепер його по селу водять та ковбасами б'ють, щоб більше не крав!
Це ж чоловік так собі, на сміх вигадує, а Хвеська вже й повірила, вже й кортить їй.
- Ох, лишенько! Побіжу я до куми Меланки та розкажу!
- От не ходи краще та сиди дома! - каже чоловік.- Хіба ти не знаєш нашого пана? Він як довідається, що ти про його таке розказувала, то й тебе й мене з'їсть.
Не послухалась Хвеська, не втерпіла. Як-таки про своє щастя не розказати? І побігла до куми Меланки.
- Ох, кумасю, не знаю, як і казать. Це вже я вам тільки та глядіть же - нікому, нікому!
Та й давай пошепки про ті гроші.
Тільки Хвеська з хати, а кума Меланка за свиту та до куми Пріськи:
- Ох, кумочко, чи ви чули?..
А кума Пріська пішла до куми Марини, а в неї є кума Явдоха. Так і розійшлась новина по всьому селу.
Ото день чи два поминуло - кличуть Петра в до пана. Той на його зараз мокрим рядном:
- Кажи, такий-сякий, знайшов гроші?
- Ні,- каже Петро,- не знаходив.
- Як не знаходив? Адже твоя жінка каже!
- А що ж, пане, що моя жінка каже? Моя жінка не сповна розуму, то вона чого й на світі нема наплете!
- А так чи не так! - каже економ.- Покликать сюди жінку! Ото зараз тую Хвеську приводять. Питається пан:
- Знайшов твій чоловік гроші?
- Знайшов,- каже,- паночку, знайшов!
- А що,- питається тоді економ у Петра,- бачиш?
- Та що,- каже той,- вона чого не наплете! А ви краще спитайте її, пане, коли се було?
- А коли се було? - питається економ.
- Еге! Коли! Саме тоді, як ліс притхнувся, ми ходили в ліс по рибу та під кожним кущем рибу збирали.
- Що ще далі скажеш? - питається Петро.
- Еге! Що! Тепер уже не одбрешешся! Саме тоді й було, як ми рибу в лісі збирали, і бублейна хмара йшла, і в лісі бубликів ми натрусили, і в вершу заєць піймався...