Володимир - боєць Національної гвардії України. У перші дні повномасштабного вторгнення він добровільно мобілізувався, хоча мав дві вагомих причини не йти до війська: чоловік є батьком п’яти неповнолітніх дітей й, окрім цього, мав бронь на підприємстві, де працював.
Однак, жодна з причин не стала на заваді тому, щоб знову одягти гвардійський однострій, взяти до рук зброю та вступити до війська.
«У свій час відслужив строкову службу . Добре володію зброєю, маю розуміння специфіки та завдань війська, - розповідає Володимир. - А нині мотивація моя проста й зрозуміла - маю захистити своїх доньок. Їх у мене п’ятеро. Дехто дивується: чому пішов, чому не демобілізуюся? Але це моє особисте рішення, глибоке переконання й мій свідомий вибір, як батька, чоловіка, як громадянина своєї країни. І я не збираюся відмовлятися від свого рішення: далі захищатиму тих, заради кого я зараз тут. До того ж маю намір, за першої можливості вирушити для виконання завдань на передній лінії оборони».
Вдома на воїна чекає велика родина: дружина та п’ятеро донечок віком від двох до дванадцяти років. Усі вони щиро люблять та дуже пишаються татом - захисником. Для них він справжній герой. І не лише для них, бо став прикладом та взірцем для наслідування для багатьох інших чоловіків.
Про мотивацію, про складний для родини вибір, про те, які завдання виконує у війську, аби наблизити нашу перемогу та як живе родина гвардійця, чекаючи на тата, у репортажі від «Суспільне Хмельницький».