А як вашим рідним доводилось заробляти в 1990-ті? Розкажіть нам свої історії у коментарях.

Наше життя у 90 було жахом. Мама з 4 ранку працювала на базарі, папа пив кожен день. Нас, дітей, змушували пасти корів, пропускаючи школу. Їжа була жахлива, одягнуті як бомжі. Пахали і жінки і діти, чоловіки кожен вечір п‘яні. Світла ввечері немає. Ніякої любові від батьків не бачили. Тальки кричали на нас і заставляли працювати як рабів. Все кляли Горбачова і американців. В 16 років отримала паспорт і втікла з дому. Переїхала в Київ, заробила, миючи посуд на нормальний костюм і влаштувалася ріелтором. За 10 років життя налагодилося, вивчила сама 2 мови, освоїла кілька програм але все зупинила війна. Тепер вже закордоном добре влаштувалась. Батьки і вся сім‘я так і живуть в Криму, в злиднях, радіють руському міру. Мене проклинають, ну і х.. з ними

...даже вспоминать страшно что было ...помню как неделями голодала ,небыло работы и денег,помню бандитов и разборки с растрелами...сумки ,поезда,базары в -20 ,холодные вокзалы ..да я ночевала с бомжами на вокзале в чужой стране ...повальная наркомания,молодежь просто лежала под заборами и на остановках ....Госоди неужели это было со мной ....но мне повезло ,я выжила ...многие мои ровнстники давно на кладбище ,кто от пьянства ,кто от наркотиков а кого просто убили ....а я живу ....сейчас живу под бомбами в доме клторый строила всю жизнь....недобитый совок опять хочет у иеня всё отнять ... .подавится !!!!! А мы будем жить долго и счастливо ! Слава Украине !

Мені майже 45,я була підлітком в ті часи.Мама виховувала нас з сестрою сама,,пам'ятаю,як я їй допомагала з підробітками,в тоді дивних для нас всіх кооперативах.А ще мама їздила до Москви та в Брест,щось везла туди ,а потім назад інше,так і крутились.А ще по вихідним мили цех у мами на підприємстві,як додатковий заробіток,вдень мама була інспектором у відділі кадрів,а ввечері на вихідних зі мною - прибиральницею.А ще я в 17 років,в 95-му, 1 місяць вантажила вагони пляшками,продукцією з маминого підприємства.Я вчилась на контракті в медичному ВУЗІ і гроші конче були потрібні.Отакі були наші заробітки.Це навчило мене бути сміливою та рішучою,зараз я лікар-стоматолог,маю свою маленьку клініку та пам'ятаю якою ціною мені та моїй матусі далось навчання!

Бути українцем --це значить бути постійно в стані доказування свого права на існування. В Винниченко

Моя мама - інженер в проектному інституті, з, колись, хорошим окладом, пішла торгувати на базар, бо треба було нормально годувати мене. Бо лікарі так і сказали - погано буде їсти дитина - не буде дитини. А я - 1986 року народження, і в мене були проблеми з щитовидною залозою. Дякую мамі за те, який важкий шлях вона пройшла, щоб ми жили добре. Ніколи ні в чому не були обділені. Що їй довелося пережити... і багатоденні поїздки у автобусах на Польщу, а потім Туреччину, і тягання важких клумаків з товаром, і холоди, коли вони замерзали в тих автобусах, коли ламалися десь на півдороги, і конфіскації на таможні, і грабіж, коротше, страх... Дякую тобі, мамо, за твою силу і мужність, і доброту 🙏

Господи,що пережила та переживає наша країна,бідні наші люди,яка важка доля,жах,дякую за цей потрібний випуск❤

Я народилася в 92. Всі жахи 80-90 пережили мої батьки. Пам’ятаю як в дитинстві не було їди, тільки дякуючи бабусі з дідусем і їх господарству у нас в дома були молоко, сметана, масло, яйця, кури. Але попри все, мама дала мені стільки любові❤ Неймовірна жінка, в таких умовах виховати 2 дітей. Я ніколи не відчувала себе нещасною… Вона померла 3 місяці назад, але в моїй пам’яті вона завжди буде прикладом сили, мужності, стійкості і втіленням доброти ❤

Чоловіки тоді в більшості своїй зломались, спились, а жінки взяли життя своє та своїх дітей в руки та вистояли, змогли ❤️

Ми з чоловіком, бідні студенти з донькою, вижили завдяки батькам та огородам: свою картоплю їли і продавали, одяг перешивали, хліб пекли. Але щасливі були - бо здорові та молоді. Зараз на долю всієї молоді випали значно більші випробування - найголовніше, щоб був мир🙏

В цьому фільмі тисячі, десятки тисяч побачать себе. Дуже точно передана атмосфера! Такі справжні і прекрасні історії!

Лайк вже тільки за те, що присвячено нашим мамам. Мама - це святе!!!

В 90-ті батьки працювали в колгоспі, зарплату не платили, віддавали продуктами, це була мука із якої хліб був глевкий, а також гречка із жуками. Щоб вдягти мене в перший клас у 97 році, мама возила картоплю на базар і в тій одежі я ходила до 4 класу, а сапожки були дутіки, які порвалися у перший місяць носки і бабуся їх постійно штопала, поки вони не стали малі. Але вижили. Тільки стали на ноги, тепер війна. Не хочу своїм дітям такого дитинства як у нас було😢

Я була малою. Моя мама працювала секретарем у ветеринарній лікарні. Зарплату їй не платили майже півтора роки. А потім Кучма дав якийсь указ, щоб борги по зарплаті ліквідували. Була субота, я пам'ятаю як учора. День. Коли нам до двору в центрі міста привезли корову, живу корову в бортовику. Вигрузили перед порогом. "Видати живою вагою" - все, чим могла ветеринарна лікарня при взаємодії з фермами видати зарплату. Ми жили в самому центрі міста,в асфальтних джунглях, я бачила живу корову вперше. Нічим годувати, нікуди її діти. Мама знайшла мужчину, який корову ту зарізав і розібрав на м'ясо. І вже в неділю вранці ми з мамою стояли на місцевому базарі , продавали м'ясо тієї корови. А ще ми ходили між рядів і міняли м'ясо на інші продукти - крупи, молоко, муку, цукор.... І мені купили чорні лакові туфлі з бантом спереду. Мама ввечері спекла пиріжків. Я сиділа на дивані в тих туфлях, їла пиріжки і дивилася дитячу передачу,яку вів хлопчик Лесик. Я була щасливою! Лихі 90-ті - часто так кажуть, страшний час, важкий. Ми, діти 90-х , попри все мали щасливе дитинство! І зараз з ностальгією згадуємо цей час...

Така біль за наших жінок, мам, що вигрібали в тій темряві. Дякую, що висвітлюєте такі історії, хотілося би більше.

Українська жінка: якщо в мене є квиток, він буде щасливим, якщо він не щасливий, він все одно для мене - щасливий!)

Дякую дівчатки за фільм! Це наша молодість, але як і ваша героїня каже-повертатись в 90е не хочу!

Розплакалась від історії Наталі. Так боляче це чути. Я народилась 1991 і про 90 як всі діти пам"ятаю більше гарного, в нас часто не було світла вдома і прабабуся що пережила Голодомор 1932-1933 і післявоєнний голод 1947 розповідала про війну і Голодомор. Також розповідала казки і перша книжка подарована нею теж була українські казки. Вдячна їй, бо завдяки ній я завжди цікавилась історією України і взагалі історією. Писала наукові роботи по Голодомору в старших классах. Вона ненавиділа Сталіна і червоних більше ніж німців. Бо знала що таке розкуркулення і голод від них особисто. А в цілому 90ті були дуже страшними. Бандюки всюди, мама казала що навіть просто їхати додому було небезпечно, бо крали дівчат молодих і вона одного разу ледь так не потрапила, добре що було кому захистити. Дешевий маргарин,соєва ковбаса і соя - те, що я пам"ятаю з дитинства.

Завжди мій чоловік просинається і встає раніше ніж я. Бачить мене без "брів" і" вій" і запитує чи буду чай чи каву. Я вважаю що це справжній господар, а не проснеться на все готове

Всього 30 років Україні знадобилось на те щоб знімати великі репортажі про представників звичайних людей. Я в 90ті був малим і нашій сім'ї дуже пощастило, на щастя батько завжди був з роботою і йому всього один раз затримали зарплатню, зате на інший місяць отримавши дві зарплатні він купив собі нового мотоцикла, який і на сьогодні зберігається в нашій сім'ї. Батько і сьогодні на нього дивиться і згадує як він допомогав годувати сім'ю. П'ять городів за містом на яких періодично крали врожаї, і домашня худоба) Садили з такими запасами, що ця худоба пів зими з них годувалася)

Моя мама, інженер, їздила з Києва в Москву за трваром. Потім торгувала на ринку після роботи на заводі, щоб прокормити 3-х дітей (батько жив для себе в той час). Пам'ятаю як була постійно голодною у 90-ті. Шкода, що мама підірвала здоров'я і рано пішла з життя. Ціную те, як вона старалась заради дітей. Дякую за фільм.

Я просто в трансі. Я так давно хотіла про це почути та побачити... Як важко їм було... Як шкода... Це СРСР у всьому винний. Це той трикляьий Ленін, клята Москва, яка захопила Україну на початку ХХ століття. Я часто уявляю, а що було б, якби... Якби тоді ми відбилися. Відбилися так, як відбиіаємося зараз з пащі звіра. Чи була б зараз Україна такою, як Німеччина, як Великобританія... Але нам не дали, нас затягли в те болото, з якого так важко вибиралися наші матері та навіть діди в "ліхіє 90-і". Торгівля, "спекуляція", "нові руські", малинові піджаки, величезні круті мобілки, розбірки криміналітету... Якась така ностальгія, ще у серці... Мені тоді було 5-10 років. І частково я пам'ятаю ті події, як моя мама їздила в Польщу торгувала. Ми навіть нормально жили, не бідували. У нас були продукти і одяг. Але дивитися це все глобально чомусь дуже боляче. На занепад, на розвал того всього, що вони будували. Як їм було важко. Весь цей розпад їхнього життя. Все зруйнувалося... А як нас сприймали інші країни - як бомжів, бідняків, як відсталих людей. Так як ми зараз сприймаємо цих варварів москалів...

Була дитиною тоді, пам'ятаю , що були вічні розборки між районами до вбивст...Зривали золото з жінок, шапки-пижики з чоловіків, мама в'язала мені речі, як я з них виростала-вона їх розпузкала на нитки і перев'язувала на нові...батьки працювали на заводі в 3 зміни, а по вихідним на 3х горОдах, щоб було шо поїсти...вєєрні відключення пам'ятаю, і маму, яка плакала на кухні, бо грошей не вистачало...€бані 90ті...

В 1992 році у мене син закінчив школу і вступив у вуз. Навіть не питайте, що я робила, щоб він мав змогу навчатися. Їздила в Польщу, продавала на всіх близьких ринках, брала землю, вирощувала ранні овочі, годувала шовкопрядів, ходила на роботу. Син почав заробляти, навчаючись з другого курсу. Це і допомогло. Дякую йому.

Дякую цікаво, моя Мама торгувала на базарі, зранку підйом у 4,щоб приїхати в інше містечко, в обід поверталася і йшла на работу в музичну школу, будучи викладачкою по класу фортепіано. Мама я не знаю, я ти це робила.Люблю тебе. Спасибі.

Дякую, що показали мою Вінницю. Я народилася в 91му, виросла в селі на Вінниччині і всього того жаху не відчула, але стала краще розуміти жінок, які прожили той важкий час. Але я щаслива, що народилась в незалежній Україні❤Чудовий репортаж!

Святі українські жінки🙏такі люблячи, сильні, мужні, такі красиві!У 90’ мені було 11 років... Обожнюю свою матусю, вона в мене найкраща❤

Я только начала смотреть, уже плачу. Было тяжело. В 93 г получила диплом инженера-технолога, а работать уже негде. Выжила. Как? Не знаю. Наверное молодостью. Сейчас не смогла бы. Но я теперь сильная.

Якість і подача дуже класні, особливо документальні кадри вплетені у сюжет

90-ті - моя юність і молодість. Була студенткою, їздила в західну Україну за шмотками польськими, трохи торгувала, трохи шила, бо не було що вдягти. після універа перевчилася на бухгалтера, бо можна було тоді заробити щось в цій професії...працюю тут і досі. 90-ті мене навчили бути самостійною, незалежною і думати трохи наперед. ...Ні про що не шкодую.

Коли остання героїня каже «в мене і зараз кіросінова лампа, а вдруг, а шо?», то хочеться сказати: от і настало то «а вдруг..»

Дякую першій героїні цього фільму. Я сама у 22 виїхала за кордон з чоловіком і ДУЖЕ ДУЖЕ добре розумію ностальгію та бажання бігти додому. Але моє життя занесло мене до Канади де я знайшла моє місце.

Дякую за чудовий фільм. Багато жінок побачили себе в цьому фільмі!

Теж багато чого довелось пережити моїй мамі. Була військова, після розлучення віддала двох доньок на виховання бабусі, а я при ній лишилась. Тягала мішки з секонду на базар і другий чоловік, мій батько, теж пиячив. Приходила з нічного чергування в частині, перекурювала на балконі, виплакувалась і йшла торгувати, а він пив. Це було виживання, чи варто щось казати за моє виховання чи освіту, їх життя сильно їх виснажило. Та ж виростили. Таке дитинство та юність теж залишають свої наслідки. Та нам ще є що налагоджувати в нашому житті. "Без зусиль" ніяк не вийде. Немає кого звинувачувати, тепер моя черга ставати сильною. Чого вважаю що заслуговую, те й отримаю, обесцінювати себе - тільки гірше собі робити.

90 -ті роки були важкі, для кожного по своєму. Одні виросли до свого бізнеса (кажу не про злочинців), інші вижили, деякі зламалися (таких не багато). Та цей період дав нам змогу відчути, що ми можемо бути вільними і самі будувати історію свого життя. Одне прикро, що в суєті будування свого власного ми - українці - люди професій, не додивилися хто там у владі й забули, що владні структури готові на все, щоб підкорити собі народ і не дати народу волю. Тепер - війна

Наші жінки , дівчата України … всі розкидані по світу…. але не від доброї долі …😢🇺🇦🩷

Тяжкі часи,виживали працюючи на двух роботах,але вистояли,почали бізнес,ростили дітей Українки мужні,сильні, найкращі

Такие прекрасные женщины-украинки. С бойцовским характером, труженницы.

Героїні цього проекту - ви любов❤️ дякую за цей фільм

Дякую за відео ! Спасибо моей маме фельдшеру по образованию которой пришлось пойти работать на базар где она потеряла свое здоровье , но так она смогла прокормить меня и мою сестру ! Українськи жінки най гарніши , най сильніши та най мудріши ! Слава Україні !

Требую памятник «Украинской Женщине»

Історія першої жінки мені близька. За рік до повномаштабної війни батько моєї дитини виїхав за кордон, щоб не повертатися. Він намагався примусити і мене переїхати, однак я чітко для себе усвідомила, що роль біженця не для мене. Я кожного дня ризикую собою і дитиною. Однак вважаю , що зробила правильний вибір. Це моя країна і мій дім. Я маю волю жити так, як хочу. 90 роки - це моє дитинство. З них я пам'ятаю щоденні "подвиги" моєї мами. Вона бігала по трьом роботам (тато мав лише одну і якось не переймався). І зробила все, щоб я отримала гарну освіту і більше можливостей. Я їй вдячна за її підтримку і вклад у мене, однак дуже шкода, що мама завчасно пішла. Краще б вона себе трішки більше любила.

Дякую за щирий фільм. Кожна героїня просто розповідає свою унікальну історію. Вважаю, що оцінки тут зайві

Да-а ,девченки фильм сняли великолепный!!!Смотрела на одном дыхании- вспомнилось и свое житье, даже слезы навернулись.Все было и безденежье и тоска- как вырваться из этого? И шила людям, и самогонку пытались делать( забирали оптом) и рынок конечно прошли, и что-то сажали на небольшом огороде и бройлеров научились держать.Но были молоды и верили в себя.Детей подняли,выучили переженили.Но всегда вспоминаем в компании что- то веселое и хорошее из того времени- а как иначе? Собирали у кого что есть - и ездили на реку отдыхать, устраивали детям праздники.Так что жизнь продолжается!!

Дякую цим жінкам за їх чесні і зворушливі історії. Моя мама, інженер-електрик проектного інституту, пішла працювати провідником на залізницю. Двоє дітей, шож. Всим, хто говорить, що зараз погано, варто згадати, як жили.

моя мама була інженером, проектний інститут розвалився, папа пішов з родини. Мама якось швидко на курсах вивчилась, влаштувалась бухгалтеркою… можна тільки уявляти, як то було тяжко. Зараз мами вже нема, онкологія плюс звичка все тягти на собі, не ділитися ні з ким проблемами…

Ця перша жінка це...я не знаю як назвать! Я біженка зараз,живу в Польщі,працюю ...і чекаю коли зможу повернутись додому....Я і лишилася в Польщі тому що за п'ятнадцять годин можу дістатися свого дому... Я не хочу бути ніде окрім України,я мрію про закінчення війни !

Дякую Вам дуже за цей фільм.

Усім обов'язкова для читання книга "1984"! А для саморозвитку "Колгосп тварин" Дж. Орвелл автор обох. Це шедеври, обов' язково зверніть увагу на роки написання і задумайтесь.

Мої батьки в 90тих залишились без роботи з чотирма дітьми, вірніше маму скоротили, а батьку не платили зп зовсім, ні копійки майже півроку. Мені було вже 10 років і я чудово пам'ятаю як не було чого їсти, бо у нас ні села ні дачі ні огороду нічого не було. Мама варила якісь похльобки з води, галушок та укропу, іноді картопля була коли добрі сусіди привозили з села. Це був жах, постійне відчуття голоду, а всі думки і розмови зводились до того, що ми будемо їсти сьогодні, завтра, післязавтра. Потім стало легше коли почала приходити гуманітарна допомога з-за кордону і нам як багатодітній родині виділяли пайки. Погано пам'ятаю своє дитинство, але цей період закарбувався в голові.

Дуже зворушливо😥 Для людей, які народилися вже в незалежній, цікаво дізнатися про реалії 90-их, дякууую за те, що знімаєте💙💛

Тяжкі були часи.. але мені подобається позиція вчительки-одеситки, яка зрозуміла що треба працювати і заробляти, а не лити сльози. Остання жіночка теж виглядає життєрадісною, молодець. Видно, що не всім вдалося вийти з бідності, але принаймні всі витримали тиск того часу.

Пам'ятаю той час погано, бо була малою. Мама працювала вчителькою, грошей не платили, дідусь і бабуся - на пенсії. Мама каже, що вижити тоді допомогла городина і своя худоба. Пізніше мама теж їздила в Польщу щось там продавати.Якось мені одна жінка розповідала,що в них на той час не було навіть хліб за що купити.

Українки - найкращі!❤️

скільки приходилось пережити тим бідним жінкам,і в 90-ті, і раньше, у воєнні і післявоєнні роки.низький уклін нашим бабуся і матерям!

Це відео просто скарб, який добре показує автентичну атмосферу й сувору реальність 90х, якої ти не встиг побачити, але маєш можливість зробити це зараз

Щиро дякую за правду життя 90 - тих мені було дуже вожко в ті часи але я не зламалась тому що українська жінка завжди знайде провильний шлях ми найкращі!

Спасибо за фильм! Я 79года. В 90е когда ходила в школу , Помню свою учительницу биологии, которая пошла работать на базар, ведь сына учила в институте и нужно было оплачивать учёбу а зарплата учителя никакая, мне было ее жалко, а учителя насмехались что она ушла в базарную жизнь и порочит честь учителя((

Наші українські жінки непереможні ❤👍

Нарешті подивилася цей фільм, дуже круто! В очах були сльози, бо ця невизначеність, розпач, безгрошів'я, які хоч і пройшли повз мене, боя була дитиною, але я можу уявити, як складно було батькам, дідусям з бабусями... в нас теж всякі були історії в родині, наприклад, щодо обміну валюти, коли мого дідуся надурили міняйли біля універмагу "Україна" і він ледь не попав в лікарню, пам'ятаю, як торгувала з тіткою на базарі на Троєщині консервами і ковбасою, ну і всяке інше... для мене ці спогади, просто спогади дитинства, але якщо вдуматись, це були травми для дорослих активних людей, які були в деякому стані фрустрації. Не всі справились, на жаль. Це точно... Ну і ще мода 90-х та початку 2000-х, яка була для моєї родини недосяжною (тобто не було у мене капру, лосін і платформи) наклала свої відбитки на мою психіку (коли всі в класі "класні і модні", а я не дуже...)

Моя колега, я теж бібліотекарем працювала. Знаю як ми пережили ті роки, я 92 закінчила канівське культ освітнє, і роботи немає роби що хочиш, розпочинай навчатися чогось нового невідомого.. 😮 часи були нелегкі, але щасливі, війни не було.

Спасибо за фильм и комментарии: у меня 90-е ассоциируются с постоянным чувством голода; не забуду чаи из трав, бульонные кубики и масло "Рама"; как раздавали огороды в городе; тоже стояла на толкучке недолго- это был драйв! Торгаша из меня, слава богу, не вышло! Не понимаю, как можно хвастать воровством: украинки честные, работящие и жизнерадостные! И сейчас мы выживем!! СЛАВА УКРАИНЕ !!

Молодці! Прикро, що аналіз історичних травм та будування суспільства приходить в 2021 році, а не в в '90.Звідки і все мало починатися, але є нове покоління, такі як ви! Вірю, що разом побудуєте інші та кращі реалії сьогодення. Ще не пізно...

Дякую за відео, так, ми не зламались. Ми вижили самі і виростили наших дітей. Нам було важко, але це наша молодість і наше життя...

Дякую, дуже цікаві історії українських жінок. Жінки України не тільки красиві, але і сильні духом.

Такі щімлячі історії. Наче я знову повернулася в ті часи, коли мені був 21 рік. Дякую за фільм!

Ми жили в селі, і мій дідусь Василь, який прожив 94 роки, був великий господар! Ми ніколи не голодували, завжди було вдосталь усього, тому що тяжко працювали, навіть ми із сестрою із самого дитинства! Але в совок назад повертатися не хочу! Слава Україні! Слава ЗСУ!🇺🇦🇺🇦🇺🇦

Якщо він нещасливий то всеодно щасливий - одна з фраз, котра характеризує незламних. Які ж вони прекрасні. Не впали, не зламались і в цьому такі дивовижні.❤

Дякую, фільм дуже цікавий і дуже важко дивитись, та згадувати ті важкі часи, а тепер цих жінок після реформ 2011р.та 2017 р., ще й залишили без пенсій, але нічого, пережили 90-ті, то переживемо і ці проблеми.

Страшно вспоминать, 90 годы Виннице царил беспредел законов с громодянами, взятки, убийства, все мечты рушились трудно было выжить, была инженером на заводе 10 лет стояла на очередь квартиру, сестра тоже на кооператив художником работала все отобрали, банки на ноль все сбережения, страховки детские, на другой фирме заново пришлось осваивать новую специальность, перевилась и снова украли очередь на квартиру ещё 10 лет дно полное, карточки, вместо денег, фабрику продали, банках не было рублей, перед глазами бабуля 80 лет упала обморок узнав что её деньги на похорон 1000 рублей превратили в ноль. Стояла на морозе 35 градусов продавала Москве, Ленинграде, веники, груши залазив долг, чтоб купить товар, выручала 200 долларов, чтоб заплатить услуги за все и ребёнка кормить. Вместо зарплаты тряпки, костюмы давали на володарка, это надо было продать, полиция охотилась на вокзале, чтоб мы им взятки платили. Опустили народ, унизили, это было начало ада, 94 попала полицию за то что порадовала под мостом веники, стыдно было порадовать, не забуду, как полиции писала На имя Ельцына, что творится, кремель меня не пустили, но довезли на вокзал, чтоб я уехала. После этого случая проснулась утром, картина позора, горя нашего народа, как на экране увидела куда и что будет дальше, свекровь блокадница Ленинграда мне сказала уезжай заберай ребёнка и беги с этого ада. Она была известным человеком тогда, но уже больная раком не могла мне не чем помочь. Наверно стала моим Ангелом, а ад только начинался заграницей....🤔 Всё невозможно описать откуда черпала силу и терпение но не стала на колени перед бандитами и не продала душу дьяволу, а наоборот учила языки, открыла фирму брала любую работу, чтоб помогать детям, родственникам, людям обидно, что многие не ценили. Прошла ад, 25 лет стажа Украине, а мы миллионы остались мёртвыми душами для всех президентов, у нас паспорта внутренние забрали, чтоб мы пенсию не получили. И сегодня правда в том аду. Борюсь за правду идёт война горе заливает душу за наш народ, а правда темнитцв в аду. 2023 год мне 68, а жизнь продолжается с верой победу в Украине. Не верте депутатам, там 1% честных. ПФУ это карупция каждом городе,нарушают и топчат права Конституции прав Человека. Но не теряйте надежду на честь стойкость наших Героев они заслужили жить, а не существовать как мы в 90. Изучите 10 пунктов свободной экономики 5.10 Украине осмысленнго обогощения гражданам Украины голосуйте за свой карман против карупции логику не отменяли. Это шанс получить Свободу! Экономическую свободу пенсией как Европе. Но в членство с пенсией 60€ вы станите на дне ада.

Дякую вам за цікаві історії героїв вашого фільму! Цікаво дізнаватись щось нове про ті часи, коли сам був іще дитиною

Дякую всім жінкам, мамам за життя та всі їх сили що витратили на цю важку долю ❤

В 90-му році я пішла в школу. Було важко, але тому що тато пропивав все, а решта- спогади приємні. Продукти зі села, допомогала рідня як могла. Головне - здоровя! Фізичичне і моральне. Решта- прийде

Всім вірю, крім пані з модельної агенції. Не модою вони займалися, тоді грошей поїсти не було, а не до моди, і на міжнародному ринку ще не працювали професійними моделями, а ті що вийшли в високий модельний світ, можна на пальцях перерахувати. Таки продавала вона їх. Мавроді сам говорив що купляв собі так. Для того агенції і конкурси красоти і організовувались. Плюс з бандитами вона таки була зв'язана, раз бізнес в неї йшов, ну і простим людям ніхто так просто цілий театр не віддає. П.с. жіночка з фіно-швецією- Англією таки підставила свого чоловіка і зрадила. Також забрала в дочки батька і країну (Англію) задуже нагло було так вирішувати долю дочки.

А я школу в 90-м закончила) время это вспоминаю с УЖАСОМ! Дай Бог(!)Чтобы такого больше не повторилось! Читаю комменты детей 90-х и слёзы на глаза наворачиваются-нищета-голод, потеря Мамочки из-за рака, невозможностью ничем помочь! Вечно хочется кушать и ложишься спать,чтобы не чувствовать голод!Невозможно вспоминать то время! И ностольгии, вообще, по юности своей- неееет!

Дуже крутий проєкт. Дякую

Молодці наші жінки. Радію за кожну з вас.

Молодці!!!!! Які гарні ці всі жінки!!!!!

Я також маю 55 і просто живу та зовсім не згадую ті часи,а може і треба....намагалася торгувати,їхала до Москви та Мінська возила сало,горіхи,сливу,масло,їздили на третій полиці разом із кравчучками,а ще їздили до Румунії автобусами,стояли у чергах на кордоні по 5-6 днів,туалетів не було,їли що брали із собою,замерзали у зимку і горіли у спеку. Вдома дітей роздавали бабусі з умовою швидко повертатися,плакала бо так було жаль тих дітей....але слава богу що вони були малі і непамятають. А головне було щоб діти були не голодні .Так була молодість і бажання жити і впадати духом не можна бо бабусі розповідали про голод . Життя треба прожити і вчитися щоб не повторювати помилок.

Слава українським Жінкам! 👏💙💛🇺🇦

Дякую за фільм. Після перегляду виникає питання чому не зняли подібного про звичайних українських чоловіків, їм теж є що розповісти

На такі проекти мають виділять гроші, щоб люди бачили як українці боролись і борються, і завжди прагнули до Європи, а не до совка

95й год. Мне 13 лет. Еду с муз школы. 6 вечера, зима. Автовокзал. Алкаши. Жду 17го автобуса. На 2м часу ожидания купила чай в стаканчике из тонкого пластика, шоколадку с изюмом и орехами. Стою, жую. Смотрю на журналы в киоске. Бульвар Гордона и Натали. Купила Натали. А там все худые, пальмы, намажусь бесплатно духами Гуччи, стою дальше. Думаю, вот уже 8 часов, завтра математика, а я так плохо учусь, хуже всех наверное, но об этом никто не знает, тк я аккуратная и положительная. Сильно ассоцаильная, но об этом тоже никто не знает. Зато красивая. Стою. Боюсь завтрашнюю математику. Натали положила в ноты, между этюдами и сонатой. Стою. Приехал! Не влезла. Купила семечки, пошла пешком. А через 3 года, я точно так же ходила пешком с семечками, только уже с плеером, а там Земфира и Мумий Троль. Потом появились маршрутки, и базары с одеждой. В 2000м мобилки!

Дуже цікаві історії. Я на початку 90х народилась, але деякі спогади зовсім недитячі. Пам'ятаю як мені було років 6 і я прокинулась від диких криків жінки, підійшла до вікна, а вона плакала над мертвим тілом, я те місце ще довго обзодила і в решті той жахливий бар закрили, бо там багато чого було. Про те як батьки, не тільки мої, крутились якось, щоб мати дод заробіток, бо сім'я в нас велика. Загалом, не зважаючи на багато таких факторів, дитинство було класне, мабуть через людей, які проживали в моєму та сусідніх дворах❤

Маленька донька, централізоване опалення відімкнуте. Грілись в одній кімнаті електрообігрівачем. Коштів постійно не було. Їжа одноманітна: картопля, гречана каша з молоком, суп, борщ, тюлька, м,яса дуже мало, макарон робила сама. Купували по 5 яєць на базарі у бабусь. В магазинах якийсь нікому не потрібний товар. На ринку польський хлам за високими цінами. Дитині шила і плела одяг бабуся, я сама... Не хочу навіть далі згадувати Дуже важко матеріально, але зате ми загартовані тим життям. Тепер надлишок усього псує людей.

Я тільки хотіла себе підбадьорити за кордоном, але так ностальгія і ТУГА жере мене, я стала іншою, дуже тяжко, я працюю за спеціальністю в Празі, дитина щаслива має вже друзів і розвиток величезний, але вдома вже ніхто мене не чекає, сумно, але так!

Читаю коментарі і плачу😢 Фільм і про мене, мені було 27 і я теж поклала диплом і пішла на ринок. Тягала ці кравчучки ....не життя, а "пісня". Але вижили💪

Дуже цікавий випуск ❤ Дивилась на одному диханні! Дякую вам!

Очень хорошо помню те времена, папа как раз ушел на военную пенсию, которую не платили. Ездил собирал помидоры на полях у фермеров, и ходил по посадкам собирал шампиньоны. Мама тоже трудилась за какие-то копейки. И мы с сестрой две студентки. Мама на неделю давала 20 грн. Хватало на дорогу туда и обратно на электричке и 7 мивин, из дома получалось взять 4 вареных яйца. Я сейчас не понимаю как мы выжили.

Яка чиста і справжня героїня фільму з Вінниці.

Жінка з Вінниці зробили ведмежу послугу своїй дочці. Зараз би була громадянкою Великобританії і не бачила б війни. Співчуваю чоловіку, він одружився з дивною жінкою.

Я завжди почувалась щасливою і в дитинстві, я з 1974 року і в юності в 90х і навіть зараз, нещасною мене в цьому світі змушує бути лише нещастя інших і невпевненісь у власних силах. Яким мій світ був перед моїми очима в дитинстві, таким і залишається зараз, єдине він або більш доглянутий або менш доглянутий. Війна для мене очікувана, хоч вірити не хотілось до останнього і нездатність людей стати кращими за життя для мене відкриття, як відкриття що росія то таке місце концентрації всього низменного, що є в людях в такій кількості. До розпаду срср батьки працювали, дідусі і бабусі мали своє господарство, ті що жили в Києві мали сад і город, дід працював на заводі, городину продавали в Москві, завжди мали власне авто, ті що жили в селі мали город, корову, свиней, тож їди завжди було багато, багато консервації взимку. І можливо, якщо хтось в ті часи голодував, то мене було важко нагодувати, бо я ніколи не хотіла їсти. Мої друзі моє дитяче оточення теж було щасливе, якщо не брати до уваги підліткові проблеми. Після розпаду срср батькі продовжували працювати, тато багато їздив по командировках (зварщик), працював в росії прокладаючі газопровід. Але при цьому, у нас ніколи не було збережень, тож в 90х ми не втратили жодних заощаджень і жили від зарплати до зарплати, як завжди, на першому місці оплата комірного, а інше на їду, тож цієї травми від розпаду срср немаємо. Можливо, той хто жив краще при срср, мав заощадження, пільги, користувався безкоштовним путівками і іздив на моря, то мав травму. Ніколи не мали боргів. Після школи в 91 я навчалась в педагогічному училищі, хоч з роботою вихователем не склалось, після училища я працювала нянею, потім мені запропонували місце менеджера у приватній фірмі з неймовірною на той час зп 100 дол на місяць + 100 дол на місяц платили за компьютерні курси, а потім 1 рік навчання на курсах англійської мови (100 дол на міс). Всесвіт дитини формує родина і її батьки, я завжди відчувала, що мене люблять. Я завжди мала друзів і в дитячому садку і в школі і в домі де мешкала. Навіть дорослою, я помітила, що люди, які мені зустрічаються завжди хочуть про мене потурбуватись, нагодувати, і завжди привітні. А раптом, хтось з'явиться непривітний, то поруч хтось завжди стане на захист, бо з самообороною я маю проблеми, або рюмсаю на образу, або істерю і хамлю... Один раз їздила до Польщі зі знайомою за товаром, мені було 18 років їй 19) Але то була просто цікава пригода, без інцендентів, і з приємними спогадами, як нам допомагали міліціонери на вокзалі в Гомелі, не проспати наш потяг, а потім несли наші сумки, і як в тому потязі провідник грузин вибив скло у вагоні, бо від задухи можна були вмерті, а він не зміг відкрити вікно, пяшов по сокиру і просто його вибив)))) Багато спогадів і нащастя лише приємні. Так життя було базарне і друзі брато гарно заробляли, продаючи кожані куртки і кросівки, які привозили з турції. Вони в своїх статках просунулись вгору. А ми так і живемо щасливо від зарплати до зарплати)

Якi гарнi та сильнi жiнки!!!🌹❤

Дякую! Це ШЕДЕВР!

Тяжкі часи пройшли, якби ще цю кляту війну пережити…

Ми жили ,добре.Працювали ,у нас були , теплиці.Овочі вирощували.Я працюю ,масажисткою.На хліб ,завжди зарлблю.Їздила в Польщу та Румунію.Торгували.Бо Румунія бідна була,Польща тілько піднімалась.Зараз я до дітей їздю в Румунію.Як Румини піднялися,а що було?Так що раніше було так а зараз так.І завжди одне ,кому як повезе.Ми працювали и жили добре.Зараз теж саме.Зараз Війна всім тяжко.Все буде добре 🙏🇺🇦 Ми сильні,вистоїмо.🙏🇺🇦 В 90.х.у кожного своя,історія.

Які класні у нас жінки. Здоров'я та натхнення їм.

Дуже цікава історія. Хочеться сказати щоби всі відчували і жили своє життя. Свої мрії здійснювали. Ви молодець. Хочеться більше історій почути. Хороша сім'я. Дякую за те що ділитеся своїм досвідом Наталка Доляк.

Люди кажуть : "Де мої 18 років?". А моя юність прийшлась на 90-ті. Чи хотіла б я повернутись у свої 18? Ніііііі

Где вы сейчас, девочки? Хочется, чтобы всё у вас было прекрасно и война вас не коснулась. Прекрасные и сильные украинки!❤🤗🇺🇦❤❤