Ви забули сказати ще, що до 18-23 років батьки кажуть: "не дай бог принесеш в подолі!", а потім після 23-25: "коли вже дітки?"

Після смерті моєї другої дитини через недоношеність я була в депресії і не могла 3 роки завагітніти. І періодично якась дурна тітка при мені запитувала у мого малого сина: а сестричку тобі мама не хоче? Потім протягом 11 років я народила ще 4 дитини, після третьої мене питали: що торбинка розв'язалася?; після четвертої: ти в штунди пішла (я атеїстка)? і в пологовому запропонували перев'язати маткові труби. Після п'ятої всі заткнулися. Життя навчило мене давати жити іншим, не заглядатив чужі коляски, на чужі животики і не давати ставити запитань

І ще хотіла про роль батька розповісти свою історію. Мій чоловік знав мою позицію, яка дуже проста - це наша спільна дитина і ми несемо відповідальність удвох. Ми вдвох відвідували курси батьківства. І тут ВАЖЛИВО чоловік усвідомлював, що він буде займатися дитиною НАРІВНІ зі мною. У нього була можливість і він перевівся на роботу із дому, коли я тільки завагітніла. Він був на пологах, щодня був з нами у пологовому будинку. І нє-нє-нє він не із тих, хто хотів дітей. Він із тих, хто каже: "я це роблю заради тебе, бо це ти хочеш дитину, а я думаю що це вирвані 18 років мого життя". У перший день життя нашої доньки він вже змінював підгузки, бо я просто не могла і не хотіла підводитися з ліжка. У перший день, коли ми приїхали додому, я всім родичам передала слова неонатолога "у перший місяць життя дитина має спілкуватися і бачитися лише із тими, з ким вона живе, всі инші можуть нашкодити адаптації та здоров'ю", тому всі нахер, просто на-хе-р з нашого дому. Я погодувала доньку і пішла у парк, залишивши чоловіка із донькою удвох. По-перше, я мала відпочити від усього що було зі мною і моїм тілом. По-друге, він мав усвідомити, що він батько і побути із цими почуттями наодинці з дитиною. І знаєте, що я чую увесь час від инших мам? Що я пришелепувата маніячка і що я не при тямі, як це можна чоловіка залишити ОДНОГО із дитиною. "Ну, можна і треба", - відповідаю я. Потім ми розділили побут, роботу і час із донькою. Навіть у ночі ми ділили зміни, я зціджувала молоко і він кормив дитину. Ми розділили все 50/50. Коли до нас прийшла соціальна служба "перевіряти доцільність використання соціальних коштів" вони отетеріли. Ну бо соц.виплати ми оформили на чоловіка (так було нам простіше) і вони прийшли ж його перевіряти. Довго не перевіряли бо все було ок, але я запам'ятала останнє запитання "а ви не боїтеся, шо виплати на чоловікові?"...ну я не знаю, що сказати і досі на це. Скрізь мого чоловіка хвалять і досі (дитині 4 роки), йому б уже 5 пам'ятників поставили і 10 вулиць перейменували на його честь за життя. Але як же він біситься, коли його хвалять і завжди каже лише одне "це МОЯ донька, це НОРМАЛЬНО". І так це нормально. Бо ніхто вас краще не зрозуміє ніж ваш чоловік. Ми з ним удвох плакали від втоми, ми вдвох жалілися на те, що життя ніколи не буде як раніше, ми вдвох картали себе, що пішли на це. Ми вдвох не встигали попити кави і помити голову. Але і вдвох раділи за перші її успіхи, вдвох переживали під час першої хвороби, вдвох вирішуємо як її одягати і виховувати. Мені не треба пояснювати чоловікові чому мені важко і не треба вибивати для себе якісь "мамині вихідні". Та я встала і пішла із подругами на каву, і ВІДПОЧИВАЮ головою і тілом, мені ніхто не дзвонить що 15 хвилин і не питає "а що їй дати поїсти, а де її шкарпетки і т.д.". І ні мій чоловік не унікальний. Питання у тому, аби ви були свідомими. Свідомим партнерами і свідомими батьками. А ще не боялися не відповідати стандартам до яких звикли ваші батьки, дідусі чи суспільство. Якщо ви хочете переживати батьківство і материнство як ми із чоловіком це У ВАШИХ руках. А якщо хочете по-иншому, це ваш вибір.

Я чайлдфрі, 43 роки. Дітей не хотіла ніколи. До жінок з дітьми відношусь позитивно, деякими навіть захоплююсь. Але собі дитину не хочу. І, так, суспільство мене засуджує та вішає диагнози.))) Я за стільки років відповідала різне. На "просто нехочу" я отримувала стільки порад і доводів, шо потім стала говорити "я ненавиджу дітей, вони мене бісять і ти мене вже бісиш". Тоді мене залишають в спокої.

Не народжувати дітей, якщо не хочеш дітей - нормально. Народжувати дітей, якщо хочеш дітей - нормально. Не нормально народжувати дітей, якщо ти їх не хочеш, але всі говорять, що мусиш.

Дякую за підняття важливої теми! Якось на співбесіді мені почали казать: «вот мьі вас возьмем, а вьі потом внезапно в декрет уйдете», ну я психанула і відповіла: «ну вас же взяли, а вьі внезапно можете сдохнуть, только я вот беременность могу контролировать, а вьі смерть - нет», як ви розумієте мене не найняли 🤣🤣🤣

У мене на це запитання дві відповіді. Перша, для близьких людей - ось сьогодні завагітнію, але через 10 місяців віддам вам. А ви повиховуєте, поки я стаю на ноги, потім заберу!". Відсотків 90% замовкають. Решта починають розповідати: "Дав Бог дитину, дасть і на дитину." Це прямо моя улюблена частина, у відповідь чують: "Тож не дає поки Бог дітей, а ви точно не розумніші за Бога, щоб вказувати мені коли робити дітей!" І друга відповідь. Це моє гілтіплежер: "А коли ти востаннє робила своєму чоловікові мінет/робив своїй жінці куні? А чого такий погляд здивований, я думала у нас відверта розмова - ти запитуєш у мене про інтимне життя, а я у тебе?!" (при цьому потрібно тримати лютий покерфейс, бо дуже смішно коли у співрозмовника відвисає щелепа).

Моя мама, коли в неї сусідки питали, чому в мене немає дітей (а я була вже кілька років одружена), питала у відповідь: "не можете пережити, що моїй дитині добре?" Затикались))). До речі, моя мама 1939 року народження. Нас в неї двоє. В мене зараз також двоє дітей.)))

І так, я теж проти ідеалізації в суспільстві будь-чого: вагітності, сім'ї, дітей, тощо. Людина змалечку повинна знати про різні варіанти. Бути до цього готовою. Більше того, маю свій трішки дотичний до цього досвід: моя мати померла, коли мені було 6 років. Я доволі тонкосльоза й десь до середніх класів не могла говорити про це без сліз, а тема підіймалась часто, бо ж "де твоя мама?" доволі поширене питання до дитини. І тільки недавно я нарешті відрефлексувала, чому ця тема була такою для мене болючою: все навколо мені, маленькій дівчинці, говорило про те, наскільки важлива мама для дитини. Що мама- це наважливіша людина в житті, тільки мама тебе зрозуміє, мама захистить, "вєдь так нє биваєт на свєте". Я, дитина в якої не було мами, вчила в школі пісні й вірші про маму. Це якийсь такий різновид знущання над дитиною і нікому з дорослих і в голову не приходило, що щось тут не так. У підсумку, в мене в голові сиділо, що без мами я неповноцінна, що я не така як інші діти, що життя мені не додало того, що є у інших дітей і це щось- це мама, це те, що сама я не виправлю. Я дуже б воліла, щоб сучасна дитяча література показувала дітям, що сім'ї бувають різні, з мамами і без, з татами і без, з мамою й бабусею, тощо. Це особливо важливо зараз, коли війна забирає чиїхось мам і татусів прям зараз і масово. Всі ті, хто бояться правди життя(а я своїми очима бачила, як жінку засудили за те, що вона розказала, наскільки болісні в неї були пологи, буцімто вона такими розповідями лякає потенційних майбутніх матерів) аргуметуючи тим, що вона може когось налякати, насправді не усвідомлюють, що незнання правди травмує куди більше.

"Суспільство зацікавлене тобою як матір'ю, поки ти не стала матір'ю "- геніальний вислів. Відчула це на своїй шкірі 22 роки тому. Всі бігали, благали, просили - ну народи нам... Народила. І залишилась сам на сам з дітьми і всим що до них додається. Я, звісно, не жалкую і ДУЖЕ люблю своїх дітей. Але мені цей розум та 22 роки тому...

Ніколи не забуду, як старший командир мого підрозділу буквально-таки вичитував молодшого та взагалі усіх хлопців, з якими я разом служу в ЗСУ, за те, що взяли мене на бойовий виізд, де було досить небезпечно. Аргумент єдиний: їй ще народжувати. Тоді у мене на деякий час опустилися руки, бо незважаючи на всі мої професійні якості, на мої знання та мотивацію, в мені все одно бачали виключно матку на ніжках. А потім ще хлопці невинно запитують, навіщо тобі фемінізм, у нас же рівноправ‘я вже давно🤷🏼‍♀️

В мій 30й день народження, молода мама з сусіднього під'їзду викинулась з 9 го поверху. Я була шокована думкою у себе в голові... Я була рада, що це не я... Бо рівно рік назад в мої 29, я сиділа, плакала і думала як це закінчити. І коли зі своїми близькими і друзями говорила, що мені тяжко, то жоден не запропонував до психолога. Всі казали терпи. І я витерпіла. А ця молода мама не змогла. Це жахливо розуміти скільки таких жінок, які не змогли знайти вихід і допомоги, навіть, якщо просили про неї.

Мені 25 і я впевнена чайлдфрі. Я це вирішила ще в підлітковому віці і ніколи не сумнівалася в своєму рішенні. Але усі родичі в один голос виють "а коли вже, часікі тікають, хочу онуків" і це дуже бісить, бо фактично таке рішення я прийняла через тих самих родичів. Мій брат молодший за мене на 6 років, тобто коли він народився я як раз пішла у 1 клас, і моя мама вирішила, що я вже достатньо доросла, щоб його доглядати. Виходило так, що я ходила до школи, потім робила домашні завдання і мені скидували малого, а мама йшла десь гуляти з подругами, на манікюр і т.д. На вихідних я займалася ним весь день, мама могла навіть з ліжка не встати. Мені не дозволялося не те що піти погуляти, а навіть записатися в якийсь гурток, на курси, до репетитора, бо все це займає час, який я можу провести з братом. Сховатися від цього я могла лише в школі та за домашнім завданням, і коли мої однокласники проклинали школу за велику кількість домашніх завдань, за нудні уроки і всякі заходи, з яких вони тікали, я була школі вдячна, бо це більше часу подалі від брата. Я люблю свого брата, але в той час я його ненавиділа, в мене навіть виникали думки тихенько вночі покласти на нього велику подушку. Коли він пішов до школи, мені треба було зробити не тільки свою домашку, а й допомогти йому, і нікого не бентежило, що я своє зробити не встигаю, бо з ним вожуся. Він щось у школі накосячить - вчителі біжать до мене, бо звертатися до батьків марно, їм фіолетово, мама навіть слухавку не знімала, коли їй телефонували зі школи. І коли зараз мама каже "хочу онуків, народжуй" мені хочеться послати її на три літери і сказати, що одну дитину я вже доглядала, мені вистачило. Через те, що я з 6 років майже весь час сиділа з братом, коли я виросла в мене з'явилися великі проблеми з соціалізацією, бо фактично я могла спілкуватися лише з однокласниками. Я не ходила на гуртки з іншими дітьми, не гуляла у дворі, не їздила в дитячі табори, я витратила цей час, коли людина вливається у соціум, на догляд за дитиною, яку я не народжувала і не хотіла, тож тепер мені доводиться проводити над собою велику роботу, яку я мала провести ще будучи підлітком. Окремою проблемою для мого небажання мати дітей стала моя професія, бо я вчитель історії. Коли дорослі люди, пов'язані з моєю роботою - колеги, начальство, батьки учнів - дізнаються, що я не маю і не хочу мати своїх дітей, то чомусь в них одразу виникають сумніви щодо моєї компетентності як вчителя. Чомусь в нас є такий стереотип, що якщо у вчительки немає власних дітей, то вона не знає, як з ними поводитися, як вчити і т.д. І ні 5,5 років університету з червоним дипломом, ні досвід роботи, ні купа різних тренінгів і підвищення кваліфікації не мають значення, бо в тебе нема дітей, а значить ти за замовчанням гірший вчитель, ніж Тамара Петрівна, яка на обов'язковій переатестації завжди набирає мінімальну кількість балів і в якої одиниці учнів успішно складають ЗНО, бо в неї п'ятеро дітей і вже онуки пішли. І тобі можна зробити незручний розклад, де між 1 і 7 уроком вікно, але ти вимушена сидіти в школі весь цей час, а їй ні, бо їй же до дітей треба бігти. І тобі можна поставити більше всіх чергувань, а їй ні, бо в неї діти. І їй можна брати відгули і лікарняні пачками, а тобі ні, бо в неї діти, а хто ж буде вести за неї уроки? Короче, це окрема біль, але ні вона, ні будь-що і будь-хто інший не змусять мене народити, бо дитину я вже виховувала і мені не сподобалося, я хочу присвятити це життя собі, а не вихованню ще однієї)

З жахом згадую свою першу співбесіду "а коли заміж збираєшься, а коли дітей народжувати думаєш?"..... було так гидко, хотілося відповісти не ваше собача діло ! Переїхала до Канади і такі питання під час співбесіди тут - це просто нонсенс, за таке можно і в суд подати за дискримінацію.

Я в 32 пішла з набридлого офісного середовища, поїхала до Південно-Східної Азії і в той час я була для своєї бабусі «ти у мєня одна судьбой абіжена»🤣🤣🤣🤣 Для мене це так перекладається: «я для себе не жила ніколи і тобі не дам, сцикуха нахабна»

Колись на співбесіді в поліцію в мене запитали скільки мені років, я відповіла ( на той час мені було десь 25-26) і відразу від жіночки полетіло запитання " І у вас що, немає дітей?". І тут я видала текст: " Ви думаєте це нормально таке запитувати, а якщо я не можу мати дітей. Або якщо б я вам сказала, що мені 18 і у мене їх 3, то вам би стало від того простіше". Я думаю це одна з причин чому мене не взяли в нову поліцію 🤣🤣🤣

Я багато років знаю що не хочу дітей і на всі закиди "ой ось у старості будеш жаліти шо не завела дитятко" відповідаю що краще я у старості буду жаліти, ніж народжу небажану дитину і страждати буду і я і та дитина

В мене є подруга,якій трохи за 30. Вони з чоловіком разом вже більше 10-ти років, але дітей в них нема. Коли ми тільки познайомилися,я просто ігнорувала цю тему. А потім від цієї подруги дізналась,що вони вже двічі робили еко,вони зірвались, і вони б дуже хотіли мати дітей, але це дуже дорого і по фінансах,і по здоров'ю. І коли хтось їй каже , що вони вже давно разом і він піде знайде іншу,то вона просто готова врізати цій людині

Дякую вам за те, що ви робите! Подивилася цей випуск - як ковток свіжого повітря. Не тільки в мене такі думки! Але, правда, я зла) Мені 32, і коли в мене питають, коли діти, - я починаю ставити незручні питання цій людині. У людини є діти - спитаю, нашо вони їй. "Ну, продовження роду..." - якого роду?! Шо ти там будеш передавати? Родові травми, чи шо? Ну, явно ж не сімейні маєтки, музеї чи цукровий завод. Людина в шлюбі - спитаю: "А коли ви розлучитеся? Он, усі вже розлучилися, а ви ще досі разом." Я розумію, що це некультурно і не найкращий вихід із такої ситуації, але зараз так. Якщо вже людина вирішила заглянути в мою матку, вона має розуміти, що бере на себе певні ризики.

Коли мені було 18, в мене помер старший брат. На похороні подруга батьків підійшла і сказала, що мені треба поскоріше народити дитину, щоб розрадити батьків. Зараз би за таку "пораду" послала, але тоді просто не знайшла що сказати.

В перші дні війни мені сказали на роботі таку фразу " а чого ти переживаєш, в тебе ж не має дітей", а потім ще й казали виходити на роботу, бо в дома мають залишатись ті у кого діти. Ще мене бісить коли перед відпусткою оцінюють чи потрібна вона мені бо ж... Ну далі знаєте... А епічно в цьому усьому, що я щиро хочу дитину і навіть була вагітною,але... І крім цього маю проблеми зі здоров'ям, які мене ставлять перед вибором життя чи дитина....але для чого цим людям це знати, це надто особисте. Як це все мене дістало, як це боляче. Тема в саме серце, про людську безтактність. Дякую Вам дівчата

Я пам‘ятаю, як десь на 10-12 тижні вагітності я стояла в душі і ридала від розуміння, що моє життя змінилося назавжди, назад дороги немає і я нічого вже не можу з цим зробити. Вагітність була запланована, але оце розуміння змін все одно прийшло раптово і дуже боляче мене вдарило, в той момент з’явилися навіть думки, що може краще нехай щось станеться з вагітністю, бо я наче не готова😢 І звичайно ж, я нікому про ці думки не казала, навіть чоловіку, бо було соромно за них і я була впевнена, що ніхто не зрозуміє, тільки покрутять пальцем у віска, бо як так, це ж запланована вагітність, я маю тільки радіти. Пощастило, що в той момент я все ж знайшла інформацію про те, що подібні думки у вагітних це нормально через гормони і просто дала собі і своєму організму час, щоб звикнути до нового стану. Але ж якби тієї інформації було більше, про реальність материнства, а не рожевих поні, то жінкам було б значно легше і не довелося б на кожному кроці відчувати себе винною у своїх почуттях і думках. Дякую, що виносите ці обговорення у публічну площину❤

Ви саме проговорили мою історію колись. Була молода 24 роки, південь України, тому всі навкруги народжували. І я хотіла. І чоловік хотів, йому було 27. І всі навкруги питали - коли ж вже? А мені було боляче це чути, бо я за рік дві завмерлі вагітності пережила і, відповідно, дві"чисткі", що ідентично аборту на фізичному плані. Я ховала очі, і плакала ночами. Вирішила сама - ніколи не ставити це питання нікому у житті. Нащастя, я відклала питання вагітності. Зайнялась собою, відволіклась зовсім. І за 2 роки народила. Але всі знають, що трапилось через десь рік? Всі почали питати "а коли другу будете?"))))нахрєн ці питання!!!

Під час першої вагітності, мені всі знайомі навішували яке щастя вперше побачити свого малюка... Знаєте що я відчула? Біль ,втому , страх , а син мені не сподобався , ну не вважала я його найпрекраснішим . Зараз я люблю його, але перший рік був пеклом.

Ще не додивилася, але вже маю що сказати) Буквально позавчора власник квартири, яку я знімаю, спочатку ні з того ні з сього запитав, чому в мене досі немає дітей, а потім порадив всиновити, бо ж на старості сама лишуся. І це такий егоїзм заводити дітей як майбутню прислугу тобі в старості. Чомусь про це ніхто не задумується. Ваша старість припаде на найактивніший вік вашої дитини. Той вік, коли вона могла б будувати кар'єру, сім'ю чи розвивати свої таланти, а ви хочете, щоб вона все це кинула й міняла вам підгузки? Ні, не такою повинна бути причина народження нової людини.

Я народила в 28,в мене двоє бажаних і коханих дітей. Але на початку року дуже раділа,що діти вже подорослішали,що вони можуть себе мінімально обслуговувати без сторонньої допомоги. З чоловіком тільки почали планувати наше більш вільне життя,а тут орки понаїхали і заперли мене знову з дітьми 24/7. Коли на літо,вперше за 9 років,бабуся забрала онуків! Ми були найщасливішими людьми на світі. І я не соромлюсь казати те,що я не засумувала за дітьми за 3 місяці. Нам ніхто з чоловіком не допомагав поратися з дітьми. Я не шкодую про те,що народила. І я знала,що мені прийдеться самій все це розгрібати і не мала хибних надій. Я була впевнена в партнерові,який весь час приймає рівну участь у вихованні і навчанні дітей. І не соромлюсь того,що не влізла в джинси,хоч вага повернулась,але таз все одно залишився ширшим. Не соромлюсь того,що я втомилась і мене діти іноді бісять. Батьківство повинно бути зваженим. Ви повинні розуміти, що на вас чекає і розуміти,що вам з цим робити. Повинні готуватися до цього не тільки фінансово,але й морально. Бо в житті все може бути по різному. І пологи різні,і діти спокійніші і навпаки, і партнери різні, бабусі з дідусями не завжди радують(після того,як требували потомство) і хвороби,і зуби і школа і т.д. і т.п. Батьківство- це тяжка робота,де немає посадової інструкції,тому не всі готові до цієї роботи і це нормально. Бажаю всім зважених рішень,які будуть вас робити щасливішими.

Божечки, як ви це робите?))) Прям стільки тригерів у одному випуску💔 Зачепило й згадалось прям все: як свекруха вимолювала онуків, а як результат після моїх пологів злилась😏, про страшну післяпологову депресію, й почуття провини за це, про "подруг", що обесцінювали мене фразами на кшталт " Оце тобі пощастило, все чоловік робить "(з чоловіком нормальні партнерські відносини, все робимо 50/50)...й ще багато чого... Єдине, що хотіла би доповнити, на превеликий жаль, суспільство не відстає від тебе після перших же пологів...Десь як дитині стає рік, йдуть розпроси:"А коли за другим"....Мені 37, маю 2 доньки...Вгадайте , які мені дають "поради" всі кому не лінь...Вірно! "Вам ще треба хлопця"..Й кінця краю нема тому "залізанню у жіночі матки"😥

Раніше на питання "Коли вже?" я ніяковіла і завжди не знала, що відповісти, боялась напряму казати, що найближчим часом не планую дітей. Бо якщо все ж казала це, то потім слідувала купа питань "а чого? та як завагітнієш - тоді полюбиш дитинку свою, і т.д.". Тепер же, щоб уникнути подальших питань і дискусій я просто питаю у відповідь: "А чого ви мені між ноги заглядаєте?" 😅

Господи, прям за живе. Дякую Бісять два кейси. По-перше, я не проти дітей, але я гарно вчилась у школі та багато дивилась інфи про репродуктивну жіночу систему: про перенатальний період та пологи. І +- у свої 23 розумію що зі мною, якщо я завагітнію, буде. Моя мати, адвекватна людина в усі аспектах, окрім онуків. Ми вирішили з чоловіком, що десь у 30ти річному віці станемо батьками для прийомної дитини, але для мами це кінець світу. Це дуже бісить. Другий кейс пов’язаний з першим, коли я розповідаю мамі що саме я не хочу бути вагітною і чому, мене вражаї її коментар: « ти забагато знаєш, от як я була молода, нічого не знала, і мої пологи були легкі».. божечки, як бісить

Дуже дякую вам за неймовірно важливу тему! Репродуктивний тиск - це страшне зло! Боюся, що через війну він ще більше посилиться. Тому говорити про це зараз необхідно!

Про очікування від материнства треба сказати окремо. Кожна жінка в моєму житті, що мала дітей, казала, що це є щастя в перманентному стані. Так, важко, але воно того варто. І яким же було моє здивування, коли я перший рік завивала бєлугою кожен день, бо мій досвід став для мене особисто не те, щоб важким, а навіть непомірно. І ось 100 разів перестрибнувши через себе, я розумію, що пропагувати діточкам треба не "безумовне щастя материнства", а розуміння, що це важкий труд з неймовірним градусом відповідальності. І так, я дуже люблю свою дитинку, але далася вона мені дуже травматично для психіки.

По перше я відіслала лінк до цього відео моїм дітям. Дякую Вам, баришні, за відверті слова і відсутність страху щодо засудження суспільства (в цьому випадку UKposts-суспільсва) цієї Табу-Теми. Повністю підтримую вас, по всім аспектам теми "материнство". Взагалі то я теж, останні років з 15, такої самої думки. Мені 50, я молода і приваблива жінка, донькам 19 та майже 21 рік. Я, як могла, пояснювала дітям, що їхнє призначення бути людиною, а бути чи не бути мамою, це як вони хочуть. Діти чудові, я була багато років щаслива з дітьми, АЛЕ. Якщо "відмотати плівку" назад, не народжувала би. Особливо обурює відношення суспільства, політичної системи до жінок: жінка-мати, іншими словами це інкубатор для виношування та нарождування платників податків. Але зачати та народити це ж 2,5% справи. А потим? Як вони, жінки, після народження з цім живуть, це "табу"- тема. Якщо в тебе щось не складається, чи ти відчуваєш себе виснаженою, чи не щаслива, чи взагалі хочеш скоротити собі віку (депресія)- спасіння утопаючих - справа самих утопаючих. Чим більше ми розмовлятимемо та діскутуватимемо на цю тему, тим більше суспільство буде активізовано до теми і проблематики народжування та вирощування дітей. Не тільки материнства, а й батьківства, яке є другою половиною, не менш важливою частиною, піклування про дітей. Роль батька не на "родинних фоточках", а й в житті. Сподіваюся, таким чином підвищиться відсоток щасливих матерів, щасливих батьків, щасливих дітей.

Підтримую ваш меседж! Як жінка, яка пройшла через серйозну післяпологову депресію і яка не змогла пройти через грудне вигодовування, ваш ефір надзвичайно важливий для всіх! Особливо для дівчат і жінок! 🔥👍🏻👏🏻

Найточніше віддзеркалення ставлення до жінок в нашому суспільстві - це прийом у гінеколога. Коли лікаря більше турбує те, що ти ще не народила, а не твоє здоров'я - це не ок.

Про що мова, коли сьогодні, мій викладач задав нам питання про те, яке ми ( в групі всі жінки ), хочемо весілля, традиційне чи європейське ( це в контексті питання розмиття національних традицій в умовах глобалізованого інформаційного суспільства), почав питати кожну, і я відповіла, що НЕ ПЛАНУЮ виходити заміж. Перша реакція - в нього шок, друга, цитата: "Ви таке не кажіть, там у небесній канцелярії все фіксують, і заміж треба і ви ще потім вийдете, обов'язково МУСИТЕ.". А я атеіст. І не планую заміж. І цілком свідомо розумію, що не маю бажання "народжувати побільше діточок поповнювати генофонд". Але це так грубо та не справедливо, чому я маю вислуховувати це від людини з кардинально відмінним баченням світу, так ще й на семінарі, педагоги не мають права насаджувати свої переконання. Це обурливо.

Зі мною моя рідня перестала спілкуватися н ас тему "коли дітки?", після того як я поговорила про це з ними з позиції "чому ти про це питаєш?", "чому для тебе важливо, щоб я (!) мала дітей?", "яку спою потребу ти задовольниш моєю дитиною?". Тому що це справді важливо і цікаво. Коли і чому виникає бажання тиснути на іншу людину з будь якого приводу (дитина - це лише привід). Це з опери: давай поговоримо про твоє материнство. Відповідь: а давай краще поговоримо про те, чому ти намагаєшся на мене тиснути зараз.

Моє улюблений аргумент від порадників це - "вже пора"! А я кажу якщо тобі пора народжуй! Нікого не слухайте, якщо ви до нестями не хочете дитину, а є сумнів то НЕТРЕБА, буде потім страшне розчарування і ненависть до всього світу!

Це відео мене зачепило найбільше серед всіх. Дякую, дівчата. Інколи просто хочеться кричати: у мене дві вищі освіти, я говорю чотирьма мовами і мені не цікаво сидіти с маленькою людиною, словниковий запас якої пару сотень слів(( Я зовсім не хочу гратися в лікаря сотий раз за день, і стояти зі шваброю після кожного прийому їжі. Заздрю людям, яким цікаво читати одну і ту саму казку кожен-Божий-вечір декілька місяців поспіль😅 Які мають терпець пояснювати одну і ту саму річ декілька разів підряд, а потім ще на наступний день пару разів. І коли мене питають чи я хочу другу дитину - господь з вами, я і цю часом не хочу, хоча і люблю)

я не можу сказати, що я хотіла дітей... але я відмінниця - тож коли одружилася, через два роки вирішила, що пора задовольнити запит оточуючих. Завагітніла з першої спроби - не встигла зорієнтуватися. Вагітність носила без ентузіазму. Крли народила, офігела... моє життя змінилося на 100% - я не була до цього готова. В мене не було депресії, мені просто все це не подобалося: ні немовля, ні гв, ні відзеркалення, ні повний стоп в реалізації... через усе це в мене і почуттів материнських не прокидалося. Я просто виконувала усе відповідально, бо я ж відмінниця, але задоволення не було абсолютно. Але... малій виповнилося 9 місяців. Вона пішла і заговорила згодом. І я закохалася у неї до нестями! Я відчула та зрозуміла, в чому кайф з тими дітьми. Тож, через 3 роки народила ще. І певно спробую ще... діти - це капець як складно, клопітно, дорого. Партнер, батько дитини має бути відповідальним, уважним, щедрим, бо інакше я не розумію, як з тим усім впоратися... Але зрештою, діти - це чудово. Бажаю усім, хто хоче, мати. Хто не хоче, не мати - поважаю за такий вибір, якщо ти відвертий з собою.

Дякую Вам! Підніміть ще тему розлучень, коли та ж жінка потім сама тих дітей і тягне, і вона повинна нести відповідальність потім за двох, а тато в кращому випадку скидає якісь дрібні аліменти і періодично появляється, а в гіршому його взагалі нема. Я розлучена з 2-ма, і маю багато подруг які розлучилися і з дітьми, в нас жінки зовсім не захищені ніяк законодавством в таких ситуаціях

Ой, дівки, я першу дитину народила в 36, а другу в 38 і все встигла, на все свій час, кожен вирішує народжувати чи ні. Ви піднімаєте хороші теми, які завжди на часі👍😉👏

Моя подружка недавно мені сказала «я не кайфую від материнства, це не моє» їй важко, їй хочеться жити й насолоджуватись життям , а не свій час вкладати в це дитя, хоча вона дуже любить свою дитину якій вже 4роки. Я кайфую в материнстві, мені подобається спостерігати за своїм чадом й мене це не обмежує, ми подорожуємо й все класно. Але це важко. І ще я маю сестру якій 30 в якої за столом при всіх родичах питають а коли вже ти? Твоя черга, а в неї не складається особисте життя, і вона й не проти мати й хоче дітей, але з ким ? - і це іспанський стид.

О, дівчата, яку ви тему підняли! Я теж іноді думала, що я якась не така, бо під час вагітності не відчувала безмежного щастя ( як то показує масмедіа). Після пологів відчувала себе покинутою, наче весь навколишній світ цікавить тільки дитина, а що відчуваю я то вже неважливо- народила і молодець. І шалено дякую своїй мамі, що коли я поділилася своїми відчуттями, вона мене підтримала і сказала, що переживала схожі моменти.

Дівчата, ви молодці! Дуже актуальні теми піднімаєте! Моїй доньці за пару тижнів буде вже 26 років, недавно вийшла заміж. І навіть мене бісить, коли мої(!) подруги, чи знайомі випитують, то донедавна - "коли вже весілля?" Тепер - "чи ще не вагітна?" Я адекватна мама (на мій погляд) і ще сама ні разу її про це не питала, тим більше не "діставала". Недавно мали з нею розмову на цю тему, то вона сама призналася, що ще не хоче дітей. І я її цілком підтримую. Кажу, що "значить ти ще не готова, тому не спіши". До речі, купила книгу Каті Бльостки ще до її виходу в тираж. Сама прочитала і доньці подарувала. Дуже корисна книжка.

Я сподіваюся, що це відео подивляться багато жінок і подумають перед тим, як народжувати. Ми з чоловіком хотіли дитину, планували, але у сина ДЦП. Ми його безмежно любимо, але це капець як складно. Діти це величезна відповідальність і величезні кошти, особливо якщо є якісь проблеми. А післяпологова депресія - це взагалі жах

Чомусь згадалось, як моїй мамі сказала колега на роботі: "Досить фігней маятися і їздити по світу, тобі вже треба онуків завести"😂ми ржали довго, коли вона мені це переказала😅Секонд Хенд з онуками не знайшли😅

Дякую, дівчата! Я - та мама, яка виявилась неготовою до вагітності і материнства. Який сюрприз: вагітність - це не тільки няшний животик, а і вічна нудота , варикоз, геморой, біль у спині і повне нерозуміння самої себе і власного тіла, яке ти все життя вивчаєш , а воно раптом починає себе геть нетипово вести 🤯 А ще я не могла тримати сечу і ридала по півгодини якщо у магазині не було хлібу🙈 На щастя, зараз моє фізичне і психічне здоров‘я більш-менш в нормі але я категорично проти всіх містифікацій навколо материнства. Метелики там звісно теж є, але і лайна вистачає 😂 чим краще ти готова, тим легше Я ось чесно пишу про материнство в телеграмі, на каналі How I was your mother Пишу те, що мені самій хотілось би почути . Може комусь відгукнеться

У нас в сім‘ї така ж ситуація😂 Я працюю в офісі, а чоловік онлайн та вдень повністю з малою. Всі говорять «Який він у тебе чудовий, але має бути навпаки😅» Коли відповідаю, що для нас так добре та ми повністю щасливі, люди в шоці. На їхню думку мій чоловік робить подвиг, хоча насправді він просто чудовий тато, як і я мама❤ Дякую вам за відео

Дякую за випуск! Мені 23, зрозуміла, що не хочу дітей ще в підлітковому віці. Звідусіль чула від дорослих людей і від батьків про діточок як аксіому для всіх. Дуже це бісило. Та й зараз бісить.

Шкода, що небуло Вас 25 років тому. Ви такі цінні! Дякую за Вашу працю ❤💙💛

Охх, я народила в 33, недавно, до 30 точно не планувала дітей, і відбивалася від своїх родичів і друзів з дітьми на тему: «коли діти». І моє честне на той момент: «напевно ніколи» не чули зовсім. Доходило до абсурду. Пам’ятаю випадок, коли мені на порозі сунули карапуза і в очі дивлячись питали: «ну що? Є материнський інстинкт, хіба він не пупсик». І пам’ятаю своє почуття вини, бо в мене не те що материнського інстинкту не прокинулось, а якась відраза скоріше. Так от, я про що, не робіть так. І ще: я думала що всі від@буться від мене нарешті після пологів(якщо що, я родила не того, а того що хотіла, але честно розраховувала на такий бонус) то нєа, тепер я маю вислуховувати 100500 порад на тему виховання, і взагалі я вже рощу егоїстку, бо через півроку після першого не біжу рожать другого.

Класна тема і супер важлива. Я, як мама двох діток, дуже глибоко розумію її. Що, незважаючи на те, що я справді щаслива бути мамою, яка жесть щодо ціни материнства. Прайс надвисокий. Самореалізація, соціалізація, кар'єра, розвиток, психічне і фізичне здоров'я і моя особиста свобода. Це важко було психологічно витримати. І злість на те, що ніхто не попереджав про складності, це як стрибати зі скелі без навігатора, або випливешь, або сам дурень). Чим більше буде уваги до материнства, тим здоровіше буде кожна людина, і суспільство, і міцніша держава🖐💛💙

Останній потяг, останній вагон 😂 Мені 31, одружена, бездітна, щаслива!

Якщо вам хтось буде пробивати мозок з приводу народження дітей - підрахуйте яку приблизно суму ви витратите за перші 3 роки життя маляти. Потім озвучте це тим, хто від вас це вимагає та попросіть заплатити все одразу. Від вас відстануть миттєво )

...якраз на тижні почула від гінеколога: "дасть Бог дитя, то дасть і на дитя, ви дарма не народили декілька років тому. А зараз не вийде". Це мене вбило сильніше, ніж мій діагноз, адже від лікаря чекаєш більш розумних слів, ніж від родичів з села. Дякую за цю тему.

Ще дуже дивує, що дівчата, які вже стали мамами пропадають як особистості. В них вже в інстаграмі «дружина, мама синочка, мама дочки» і з ними нема про що говорити. От взагалі. Все їхнє зводиться до дітей. І завжди питання «а коли ти?» і причина всіх моїх негараздів «бо ти ше не народила». І це я не перебільшую нічого з того. Купу таких знайомих. А одного разу родичка мого чоловіка так мене довела, що я їй відповіла чітко, що не хочу дітей. А в відповідь почула «йоооой, а твоя свекруха то знає? Ви чуууули то?!». Боже, яка це болюча тема💔

Нарешті і в наше суспільство дойшло, що жінка має право вибору! Дякую, що говорите про це, едукуєте дівчат, жінок, що це теж нормально коли жінка вибирає не народжувати дітей. Для мене це теж важлива тема, бо мені 28 і я щасливо одружена але наразі дітей не планую.

Я матір, сину 3 роки мені 30. У моєму колі спілкування є дівчата які не мають дітей або не хочуть їх мати. І коли я народила, я почала їх підтримувати, бо материнство це важка праця над собою і виховання дитини. І не кожна дівчина хоче наважитися на цей крок. Тому я завжди кажу ти не повинна народжувати, не всі на світі жінки повинні бути мамами. Кожна сама для себе вирішує чи потрібно їй це чи ні.

Я влаштовувалася на першу роботу після магістратури до свого керівника диплому. Майбутній шеф дуже добре знав мої професійні якості, сам же мене й запросив в свою фірму. У мене був один з найсильніших дипломів на курсі (зі слів комісії), я дуже прагнула почати працювати за фахом. Але коли я зателефонувала йому, щоб спитати в який день виходити на роботу, то він сказав: "може ти краще дитину народиш?"... Я подумала, що за дурня, яка дитина, мені 23, я 6 років навчалася, щоб стати архітекторкою, я хочу проєктувати будинки. Але саме це запитання від людини, яку я вважала максимальним авторитетом, вбило мою впевненість повністю. Я декілька років мучалася на тій роботі, щодня мені здавалося, що я нездара і нікчема, що я нічого не варта як фахівець. Що всі тільки того й чекають, коли я завагітнію і піду з роботи. У мене розвинулися панічні атаки. А звільнитися я не могла, бо боялася офіційно визнати себе нездарою. Зрештою я сама собі довела, що я не нездара і тоді я звільнилася. За ті роки я зненавиділа професію, в якій я так мріяла реалізуватися і більше в ній не працюю. Пройшло 5 років, я пишу це, а по щоках котяться сльози.

Спостереження з мого життя. Зазвичай, питання "Коли діти?" ставлять ті жінки, в яких нема успішної кар'єри і ті чоловіки, в чиїх жінок нема успішної кар'єри. У мене все 😅🤗

Актуалочка. Мені батько цим вже весь мозок прогриз 🙄 Тим часом, на моє глибоке переконання, розмножуватись мають лише ті, хто справді цього хоче

Материнство для мене - качелі. Вчора я шукала поруч міст з якого можна сіганути😂, а сьогодні - плачу від щастя, коли дитина складає пірамідку. Треба говорити про складності, треба говорити ПРАВДУ про материнство, а не лише фото щасливих блохерів в соц мережах.

Дуже влучно сказано: «зацікавлені в тобі як в матері поки ти нею не стала». Круто що ви підіймаєте цю тему, до дітонародження потрібно підходити виважено (сказала я з ушками спаніеля, засаленою головою, мішками під очима і однорічним малюком)😅

Народження дитини - це одна з найбільших психологічних криз в житті жінки, переживання якої ускладнюється упередженнями "це ж таке щастя", "а у мене це була найщасливіша мить", "це ж найприємніший період". Реальність в тому, що багато жінок жалкують про рішення народити, багато жінок не відчувають любові до дитини у перші декілька місяців, а деякі не можуть полюбити дітей взагалі або так, як про це всі говорять (і відчувають дуже багато сорому через це), багато жінок отримують психологічну травму від процесу народження, ставлення персоналу лікарні та появи самої дитини. Але через упередження суспільства мало хто звертається за допомогою одразу (бо думають, що з ними щось не так), і як правило це нагадує про себе через багато років, коли жінка йду у психотерапію із зовсім іншим запитом.🤷‍♀

Коли кажеш, що не хочеш дітей, а тобі відповідають «ЗАХОЧЕШ» 🤡👍

Коли мої родичі мені казали, що нам пора завести вже діточок, бо "дал бог зайку, даст і Лужайку" І "чясікі тікають", коли я вже стомився від їхніх ригів, я один раз із найглибшим сумом у очах і голосі відповів: "не сипте сіль на рану, ви, мабуть, не знаєте, ми пройшли обстеження - я безплідний. А лікування і операції обійдуться близко 300тис грн".Нарешті їм стало незручно і нас більше не чіпали. Мені сподобалось.

Абсолютно все життя я знала, що хочу бути мамою. Для мене це дуже природньо і бажано. По-перше, я пройшла 7 кіл пекла поки ми з чоловіком НАМАГАЛИСЬ народити дитину і не виходило, а всі довкола вважали своїм обов‘язком тицьнути своєю цікавістю в болюче місце і спити чому ще нема дітей. По-друге, вже народивши, я зрозуміла, що жінкам обов‘язково треба залишати можливість власне НЕ бути мамою, бо якщо для мене, яка так сильно і всім серцем, хотіла бути мамою, це так складно, то на скільки ж складно може бути жінці, яка не була впевненою в такому бажанні… І мені дуже боляче бачити жінок, які цілком справедливо визнають, що материнство-не їхнє, але під тиском суспільства вічно почувають за це якусь або провину, або неповноцінність.

Мені 19 років, я тільки починаю життя, а вже на кожному кроці стикаюся з репродуктивним насильством. Кожного разу, коли я кажу, що не люблю дітей, не хочу їх у відповідь чую щось накшталт "та ти ще молода. ти ще не розумієш. та виростеш - захочеш". Виросла, уявляєте, виросла! Я в свої 19 розумію яка це відповідальність не просто народити, а й виховати гідну людину, що це може вбити моє здоров'я, або вбити мене! Багато ці люди розуміли, коли народжували ± в моєму віці? Ні. Таке ж кажуть люди, які вважають, що насилля це норма (мається на увазі психологічне "роби як я скажу і будеш гарною дитиною", фінансове "ти залежиш від мене, от будеш заробляти сама і будеш жити як захочеш"). Які жодного дня в своєму житті не рефлексували над своїм дитинством, моделлю виховання якої притримувались їх батьки, вважають, що тема сексу це табу і весь цей хворий стандарт пострадянського суспільства, який ніяк не відійде у минуле. Я зараз оглядаюся на своє дитинство і не дай боже зараз діти будуть рости в таких умовах. І мова навіть не про фінансову складову, що є не менш важливо, а більше про емоційну нестабільність дорослих, які оточують цю дитину. Те, що вкладали в мене це жах і дякую, що в мене досить рано почав формуватися свій світогляд, власні думки з більшості тем і я вчуся їх відстоювати. Може я колись і захочу дитину, але не треба мені розповідати, що це 100% станеться колись там, бо я жінка

Мене досі дивує, що в уяві людей я маю хотіти народити дітей за замовченням, тільки тому що я жінка. Слава богу в моєму оточенні ніхто мене не дістає такими питаннями. Але зрідка буває якісь дальні родичі вилазять і першим ділом питають скільки дітей та хто чоловік

Дівчата, дуже дякую, що піднімаєте такі важливі та актуальні теми! Персонально я для себе давно вирішила, що не хочу мати дітей, бо просто не моє то. Спочатку, звісно, чула фрази типу "та ти ще підліток, підростеш - зміниш думку", а також побажання "жіночого щастя" на кожне свято. Але вже років 15 пройшло з тих пір, моя позиція не змінилася, а от оточення - так, бо я видалила з нього всіх, хто вважав мою потенційну вагітність своєю персональною справою. І не жалкую)) Прийшов вже час суспільству змиритися з тим, що народжувати чи ні - то вибір жінки, тим більше що більшість негативних наслідків загрожує саме їй.

Коли у тебе немає дитини- до тебе надувага, тебе засуджують бо ти посміла будучи "ПРИДАТНОЮ" не народити, однак коли ти із немовлям залишаєшся без здоров'я, партнера, фінансової стабільності, роботи - всім до тебе байдуже "бо треба було думати перед тим, як плодити"

Суперактуально мені як матері 8міс дитини. Дякуючи медичній освіті, я була готова до багатьох нюансів і сюрпризів. Але 100% влучно сказано, що коли ти народиш, стаєш всім нецікава і всім байдуже на твій емоційний стан. Важливо оточити себе адекватами ще до вагітності. Ну і чоловік, який «помагає» це, звісно, «як тобі повезло»😄

Своїх дітей чи чужих, але когось толкового своїми відео ви точно виховуєте. Наприклад, мене, маму малюка, яка буде переповідати йому цінності з «Палає» як правильні цінності. Дякую, дівчата. Будь-яка людина цінна, але які вже ви цінні, то нема мови)

Моя подруга народила другу дитину, й моя 12на дочка запитала мене, чи то боляче. Я їй чесно відповіла, що так, народжувати боляче. На що вона відказала, що народжувати тоді не буде. Я її запевнила, якщо не хоче, то най не народжує. Вона завжди має вибір робити чи не робити те, що хоче чи не хоче.

Після одруження я не хотіла відразу дітей, чоловік про це знав, і ми жили вдвох, але родичі мені через пів року поставили діагноз. Що то я не здатна, хвора (хоча мені було всього 23). Всі на мене тисли і я вирішила народжувати. Ще на стадії вагітності я зрозуміла що це жесть. От думаю народжу почну жити, народила, в поняла що життя закінчилося по справжньому. А вагітність була базис даром в порівнянні з тим що сталося потім. Об*акатися при родах це хрінь, об*акуватися протягом місяця після родів (роди були важкі) ото було весело. Місяць носила боксери свого чоловіка бо інакші труси було боляче. Грудне вигодовування це окрема тема. Як я 2 роки дитину годувала, мастит гнійний пережила. Коли не поспала 3 ночі підряд дитина ревкала 24/7, зрозуміла що криша тече і ч взагалі вже спати не можу. Спала я з дитиною, голяка, дитина весь час їла молоко під мишкою. Як я її не роздавала за цілий рік такого життя? Та я не вкривалася нічим щоб не задушити дитину, спала в трусах, груди в мене максимум 2 розміру тому дитині вони не загрожували. Чоловік звичайно спав в іншій кімнаті. Якби час можна було відмотати назад я б народжувала після 30, щоб насолодитися життям. Бо зараз моє життя мені не належить. Чи шкодую? шкодую. Але як каже мій психіатр (післяродова клінічна депресія важкого ступеня) треба пробачити собі, прийняти і жити далі. Життя продовжується.

Не кажуть про вагітність і материнство погане, тому що бояться, що жінки перестануть народжувати)) мені здається, це заговор всесвітній))

О, нарешті до теми неадекватного відношення до материнства залучена багатодітна мама! Буде цікаво послухати!

Ох, багато ж кейсів пов'язаних з "коли вже дитина?" Мої батьки і батьки чоловіка вже якось змирились, бо бачуть як я закипаю, тільки піднімається ця мова. Але "ліві" люди це щось з чимось. І головне питають, крли вже ти зробиш своїм батькам внуків? Тобто я не собі дитину маю народжувати, а батькам? Що за прикол? Мій улюблений випадок... Якось пішла до травматолога, тому що боліла рука і в перші 5 хвилин консультації він говорив, що всі ці проблеми надумані і просто потрібно завагітніти, коли сказала, що не збираюсь, запитав хто я за гороскопом. "А скорпіон? Все з тобою ясно!" Блін, шо за маразм, я в частній клініці витратила на консультацію 500 грн, щоб це почути. І я вже мовчу про гінікологів.

Через те, що хтось патякає, чого не зійшов животик, я попхалась через місяць після пологів до спорт залу. І всі затуляють мені рота, коли я кажу що не хотіла би народжувати. Це жах, ти молода мама, як окрім немовляти, що є великим стресом, маєш іще й тиск від суспільства, чому ти така сяка не щаслива, ти що не любиш свою дитину. А справа не в тому люблю я її чи ні, а в тому що я не можу бути щаслива, коли я голодна, сонна і маю постійний стрес і фізичний біль. Ніхто не говорить що грудьми годувати боляче, а коли ти кидаєш це діло через особистий дискомфорт ти отримаєш ще більше тиску. Бути матір'ю це постійний тиск!

Найбільше "притензій" насправді наслухалась не від родичів, а від генікологів, бо чомусь кожен лікар у моєму житті вважав обов'язковим висловити свою дуже цінну думку з приводу відсутності у мене дітей. При цьому ніхто взагалі не питав ні про мій сімейний та економічний стан, ні про те, чи є у мене хоч хлопець, але дитину ти маєш зробити ну прям зараз, а від кого і як ти її будеш годувати, то це вже твоя проблема.

І знову, дівчата, Дякую! Коли я говорю, що люблю тільки своїх дітей, а дітей взагалі - ні, на мене дивляться, як на маніяка. Таке відчуття, що люди одразу уявляють мене з сокирою в руках над невинно убієним немовлям. Як жеж так!?!?! Це ж прописано в генетичному коді кожної нормальної жінки, десь по сусідству з несамовитою любовью до приготування їжі. Свою першу симпатію до своєї дитини я відчула, тільки коли вона почала проявляти бодай якісь ознаки свідомості. Бо до того: 8 місяців невпинного блювання, пологи, під час яких реально хочеться кричати, що нехай задихнеться, аби тільки, це скоріше закінчилося, а потім ще кілька місяців, коли ти не ти, а машина по обслуговуванню прибульця - якось мало спонукають до ніжної любові. І ні, дитина - це не невинне янголятко, а егоїстичний маніпулятор.

Ще так бісить, ти кажеш: я не хочу, немає фінансової подушки, квартира має бути така щоб з дітьми у батьків були різні кімнати. А відповідь: та все потім буде, ми ж якось народжували і норм

Дякую за цю важливу тему. Поділюсь своїм досвідом. Мені теж нав'язали репродуктивний тиск. Непрямо, але було таке. Хоча не було потреби, бо в мене материнський інстинкт виник - раз і назавжди - коли я в 3,5 роки побачила кошенятко. З тих пір моє призначення - захищати тварин і всіх маленький й беззахисних. Але через травми й людську жорстокість у мене зрештою виникла депресія. І мені ніхто з родичів не казав що "пора вже дітей заводити", ні. І це було дискримінацією. Я чула фрази типу "в нашому роду такого ж не було, що ж це таке?" - про мою депресію. Я це сприймала як натяк на те, що розмножуватись мені не варто. Ось так. Спершу нав'язали ідею "жіночої нормальності", а тоді відшили, бо я хвора. Я почувалась парією. Все було б норм, мені було б байдуже, але я знала, як моя мама любить дітей. Її однокласниці поставали бабусями дуже рано. І мене страшенно заїдала совість, що моя мама - найкраща людина в світі! - бавить наших котиків а не внуків. Я себе загризала через це просто жахливо. Звісно, це тільки посилювало депресію. Мені знадобився не один рік, щоб заспокоїтись. Мама дуже допомогла. Я зрештою усвідомила, що для неї я - найголовніше, і крапка. Але мене досі ображають люди, які критикують моє ставлення до тварин, і "виправдовують" його тим, що я не народжувала, і тому "не знаю, що діти - це прекрасно". Мене це бісить. Бо я вже маю дітей, і я щаслива з ними.

Дякую за підняття такої дуже важливої теми. Мені 30 років і ми з чоловіком 10 років одружені. В нас немає дітей. Ви можете уявити який іде тиск від суспільства. Ми для всіх неповноцінна сім'я, або взагалі не сім'я, бо без дітей це не рахується. Завжди закиди на рахунок навіть зароблених грошей, типу, навіщо вам багато грошей у вас же немає дітей, отже й витрачати дуже немає на що. Або докори що тобі бачте легко живеться, що в тебе немає ніяких турбот....і таке інше. Це так образливо коли тебе навіть сприймають як нереалізовану та неповноцінну жінку, бо ти не виконуєш свою функцію, заради якої ти прийшла в цей світ. Без дитини твоє життя взагалі немає значення. Тільки з дітьми, без них ти ніхто🤯🤯🤦‍♀️🤦‍♀️

До слів Емми про те, що «коли ти стаєш мамою, усім стає до тебе пофіг…»: Під час навчання заочно на другому курсі універу коли викладачі дізнавалися про мою вагітність (її ще навіть видно не було), одразу ставали дуже поблажливими і привітними. А після того, як народила, більшості було байдуже до того, хоча підготовка до сесії і здача екзаменів з немовлям під грудьми набагато важча, аніж під час вагітності: і ночі недосипань, і вдень вільного часу значно менше… - проте жодних поблажок вже не допускалося… Мені доводилося їхати на екзамен із дитиною та чоловіком, які чекали за стінкою (а ми живемо в 129 км від Києва), а завкафедри тільки хмикала, чого з дитиною приперлася, прямо-таки не мала куди подіти і тут ось носиш показуєш…

Коли тобі 18, а ти вже передбачуєш, як родичі будуть пиляти тебе подальші 15 років. А ти зараз позиціонуєш себе як чайлдфрі і не плануєш дітей взагалі.

Надзвичайно важлива тема. Кілька років тому зрозуміла, що не хочу бути матірю, бо не стягну це все, не потягну психологічно цю супер відповідальність за маленьке життя. Мамі це важко прийняти, тому на її запитання про дітей, сімю, категорично про це не заявляю. думаю, що таких слів не знайду. В наших мам, мабуть, історичний стереотип «шаслива жінка-це чоловік+дитина»

Офігенна тема! Дякую, що говорите про це. Втім можу подискутувати на рахунок дискримінації при прийомі на роботу. В тому є зерно істини. Тому що на всіх роботах, які мені траплялися, у мене завжди було купа колег з маленькими дітками. І це прекрасно. До тих пір, поки в тебе не забирають відпустки / вихідні / лікарняні, бо зазвичай із 22 робочих днів така співробітниця з'являється на роботі днів 10.. Діти хворіють і в цьому теж немає нічого дивного. Часом діти каверзують, не пускають маму від себе. Часом мама скучила за своїм малюком і хоче з ним провести день за світла божого і т.д. і т.п. Але ніхто не дивиться на таку ж дискриміновану бездітну жінку, без вихідних, яка працює на два робочих місця й отримує таку ж зарплатню, бо ти ж "маєш совість, не будеш обдирати молоду маму"... Втім то більше питання до татків цих діток, які по замовчуванню кудись діваються, як те дитя заслабне, до підприємців, які формують штат впритик, а ще краще уже завідомо з дифіцитом працівників. Да й того воно все так працює.

Як завжди, супер актуальне питання материнства і обов'язку жінки стати інкубатором для суспільства!🤯 І реально, як протистояти закидам родичів та суспільства загалом про тебе: ти жінка=ти маєш народити. Якого дідька?😡 Хіба бляха хтось замислюється над елементарним: а чи є такий ресурс в сучасної жінки(час, кошти, бажання) в даний час? Коли жінка хоче дітей - це ок, і коли не хоче - це ок! Якого дідька всі лізуть в твої труси і в твою голову щодо того материнства?🤬 Дякую авторкам за випуск❤

Дівчата, ви дві надзвичайно талановиті жінки, які надихають мене кожного дня розвиватись та ставати кращою 💛💙

Єдина причина і мотивація мати дітей - це бажання привести на світ і виховати гідну людину (людей). При тому ти маєш бути готовим покласти на це величезну частину свого життя, енергії, фінансів, здоров’я і так далі, а також готовим до того, що нічого за це не отримаєш. А ще більша відповідальність - це відповідальність за маленьку душу, за її розвиток, переживання, світогляд і так далі. Дитина - це ж не тільки пелюшки; вони ростуть, і потреби змінюються. Тому тим, хто не впевнений, чи стане добрим батьком чи матір’ю, краще не мати дітей. Звичайно, якщо ви відповідальна людина. Відсутність чи наявність дітей не має сприйматися ні як перемога, ні як фіаско у житті. Кожному своє.

Трохи незвично і так радісно... що я дожила до того моменту, коли мої всі думки і багато розгорнутої інформації публічно виголошують гарні і розумні особистості на UKposts ☀️Дякую Вам, дорогі люди! Інвестиція в дітей - сумнівна. Я не боюся самотності! Дякую, що наголосили на тому, що краще вживати нейтрально емоційний термін single (в попередньому випуску). Ну а перед смертю за пенсію і житло про мене подбають соціальні служби... гадаю, ми всі доживемо до сучасних і турботливих розвинених українських соцслужб! Все буде!

Чудова тема, дякую! Поважаю людей, які свідомо підходять до материнства. Сама мама 2 х дітей.Це нелегко, це відповідальність, це тривожність, це наслідки для власного ( колись гарного) тіла, це точно не метелики і не квіточки, і це потрібно знати, але це дійсно МОЄ усвідомлене і бажане щастя, я була до цього готова! І ще, мені 38!!!!

В мене троє дітей, але вважаю недоречним когось запитувати про наявність багатої кількості, або відсуністі дітей. Це моя особиста справа. Не хочу- не народжую. Дякую, дівчата.

Дякую 🙏 Дуже важлива і бісяча тема для тих кому за 30 😅 Я на питання чому у вас нема дітей іноді відповідаю щось на кшталт "Не знаємо, як зробити" або "Мій психіатр не рекомендує". Звичайно, не близьким людям.

Дівчата, тепер потрібен хтось хто чоловікам розжує усе і пояснить, що дитина це і їх діло і їх обов'язки і їх відповідальність! Що коли ти стаєш батьком для тебе так само змінюється УСЕ І НАЗАВЖДИ! Потрібен хтось хто з руйнує і ті міфи котрі вони собі на придумували!

Дівчата, ви найкращі! 🤗 Я погана в очах оточуючих бо мій чоловік любить готовути і багато готує 🤦‍♀️

Я зараз дуже вдячна моїй мамі, що вона була чесна зі мною і розповіла мені ще в підлітковому віці про те, що може статися під час вагітності і пологів.

Вчора, буквально мене питає жінка на декілька років старша від мене. - А в тебе є діти? Я - "Ні" вона - Чого? - Бо я не хочу. вона - А скільки тобі років? я - 32. вона - Ну то вже пора. я - Ну якщо комусь пора, то хай собі народжує. вона - Ну я вже народила. я - То я за тебе рада. Висновок: Не люблю тупих людей, які пхають носа в чужі справи.

Втратила близьку подругу, бо бачите не стрибала від радості до стелі, коли вона сказала що мабуть вагітна в 20 років і навіть не дуже впевнена хто батько. Досі мрію по подругу-чайлдфі, яка не буде казитися від фрази «ти ж розумієш що діти це відповідальність»